Супервізія в психології: що це таке і як стати супервізором

Супервізія — регулярний розбір роботи фахівця з клієнтами разом із досвідченішим колегою. У цій статті ми розбираємо, що це таке, чим супервізія відрізняється від особистої терапії та інтервізії, навіщо фахівцеві особиста терапія, як відбувається супервізія і як вибрати супервізора, а в останніх розділах — як стати супервізором: шлях, навчання та вимоги.

Під словом «супервізія» психологи розуміють різне: розбір запису сесії з досвідченим колегою, групу, де раз на місяць обговорюють складні випадки, або години практики, потрібні для сертифіката. Усе це форми однієї практики, і її правила описано в професійних настановах.

Ця стаття — для психологів, психотерапевтів і психологічних консультантів: і для тих, хто шукає супервізора, і для тих, хто хоче ним стати. Ми спираємося на настанови Американської психологічної асоціації (APA) щодо клінічної супервізії в редакції 2025 року та на підручник Джанін Бернард і Родні Гудієра «Основи клінічної супервізії».

Коротко

• Супервізія — це регулярний розбір роботи фахівця з клієнтами разом із досвідченішим колегою. У настановах APA її описано як особливий вид професійної практики, що будується на співпраці й триває в часі.

• Супервізор — досвідчений фахівець, який проводить супервізію. У період підготовки він оцінює роботу супервізанта й бере участь у рішенні, чи готовий той працювати самостійно. Для фахівця, який уже працює сам, супервізія ближча до консультації колег.

• Навіщо вона потрібна. Щоб фахівець розвивав професійну компетентність, щоб клієнти отримували якісну допомогу і щоб було де розділити навантаження й не вигоріти. Бриджид Проктор виокремлює три функції супервізії: навчальну, нормативну та відновлювальну.

• Форми. Супервізія буває індивідуальною і груповою, очною і дистанційною. Матеріалом слугує розповідь фахівця, запис сесії з дозволу клієнта або живе спостереження. Розбір випадків у групі колег без керівника називають інтервізією.

Для кого ця стаття і навіщоСтаття для психологів, психотерапевтів і психологічних консультантів — і для тих, хто шукає супервізора, і для тих, хто хоче ним стати. Вона допоможе зрозуміти, чим супервізія відрізняється від особистої терапії та інтервізії, як вибрати супервізора і який шлях веде до статусу супервізора.

З чого почати — залежно від Вашої метиЧитати все підряд не обов’язково: розділи можна відкривати окремо.

Шукаю супервізораЩо таке супервізія
Як відбувається супервізія
Як вибрати супервізора
Супервізори для психологів у реєстрі ABA&Psy

Хочу стати супервізоромЯк стати супервізором
Навчання на супервізора
Вимоги до супервізорів

Хочу зрозуміти, навіщо потрібна супервізіяЧим супервізія відрізняється від особистої терапії та інтервізії
Де супервізія обов’язкова і скільки її потрібно
Що відомо про користь супервізії

Що таке супервізія

Супервізант — фахівець, який отримує супервізію, — приносить на зустріч свою роботу: конкретний випадок, запис сесії, питання, у якому він заплутався, або власну реакцію на клієнта. Разом із супервізором він розбирається, що відбувається з клієнтом, що робить фахівець і що варто змінити наступного разу.

У настановах APA супервізію визначено як особливий вид професійної практики. Вона будується на співпраці, охоплює і підтримку розвитку фахівця, і оцінювання його роботи та триває в часі. Її цілі — розвивати професійну компетентність супервізанта і його опору на наукові дані, стежити за якістю допомоги та захищати суспільство. Ще одна мета — брати участь у допуску до професії, тобто вирішувати, чи готова людина працювати з клієнтами самостійно.

У визначенні Бернард і Гудієра є ще одна риса: супервізію проводить старший представник професії для молодшого колеги, і їхні стосунки оцінювальні та ієрархічні. Бриджид Проктор виокремлює три функції супервізії: навчальну, нормативну (професійні норми й етика) і відновлювальну, яка допомагає фахівцеві витримувати навантаження й не вигорати.

Розрізняють два види супервізії. Перший — супервізія в період підготовки: студента, стажиста або фахівця, який набирає години для ліцензії чи статусу. Тут супервізор оцінює роботу супервізанта й бере участь у рішенні про допуск. У США, згідно з рекомендаціями Асоціації рад із психології штатів і провінцій США та Канади (ASPPB), він несе за цю роботу професійну та юридичну відповідальність.

Другий — супервізія фахівця, який уже працює самостійно. Бернард і Гудієр пишуть, що технічно це консультація: до неї звертаються за власним вибором, це стосунки рівних і без оцінювання. Водночас слово «супервізія» закріпилося і тут: наприклад, етичний кодекс Британської асоціації консультування та психотерапії (BACP) 2018 року називає її необхідною, щоб підтримувати добру практику протягом усього професійного життя. Там само сказано, що в кваліфікованих і досвідчених фахівців відповідальність за відповідність роботи стандартам лежить переважно на них самих.

З нашого досвіду, багато російськомовних фахівців, які шукають супервізора, приходять саме по другий вид. Рекомендації APA та ACES нижче написано для періоду підготовки, але про договір, стосунки й вибір супервізора варто подумати в обох випадках.

Чим супервізія відрізняється від особистої терапії та інтервізії

Особиста терапія. У центрі особистої терапії — життя і переживання самого фахівця, у центрі супервізії — його робота з клієнтами. Бернард і Гудієр формулюють це так: усе, що в супервізії схоже на психотерапію, допустиме лише заради того, щоб фахівець краще працював із клієнтами. Крім того, у супервізії є оцінювання, а в психотерапії його немає.

Згідно з рекомендаціями Асоціації з освіти психологічних консультантів і супервізії (ACES), супервізор допомагає супервізантові побачити, як особисті теми впливають на роботу з клієнтами, і бере участь у складанні плану, як із ними впоратися поза супервізією. Сам супервізор при цьому не стає психотерапевтом супервізанта. Кодекс етики APA розводить ці ролі й у навчанні: викладач, який оцінює студента, не може бути його психотерапевтом, якщо психотерапія обов’язкова за програмою.

Інтервізія. Це розбір випадків у групі колег без призначеного керівника; так її визначає, наприклад, Палата психотерапевтів землі Північний Рейн — Вестфалія в Німеччині. Інтервізія дає кілька поглядів на випадок і підтримку колег. Оцінювання та відповідальності за роботу учасника в ній немає, тому там, де потрібен підпис під годинами практики, вона супервізію зазвичай не замінює. Чим супервізія відрізняється від консультації колеги та від менторства, ми розбираємо в статті «Супервізія, консультація і менторство: у чому різниця».

Навіщо фахівцеві особиста терапія

Особиста терапія і супервізія не замінюють одна одну. На супервізії розбирають роботу з клієнтами, а в особистій терапії фахівець працює із собою: зі своєю історією, почуттями й навантаженням, яке приносить професія. Разом вони дають дві опори — для роботи і для людини, яка її виконує.

Для психотерапевтів особиста терапія — звичайна частина професійного шляху. Джон Норкросс (2005), узагальнивши 25 років своїх досліджень, пише, що вона дуже поширена серед фахівців і до неї звертаються зокрема досвідчені практики. У дослідженні Девіда Орлінскі та колег (2011) — майже 4 000 психологів, психологічних консультантів, соціальних працівників, психіатрів і медсестер із шести англомовних країн — її хоча б раз проходили 87 %: від 73 % серед фахівців когнітивно-поведінкового напряму до 94 % серед аналітичних і психодинамічних.

Джейк Зіде та Джон Норкросс (2020) в огляді про турботу психолога про себе перелічують 13 стратегій, що мають опору в дослідженнях, і особливо виділяють серед них особисту терапію: на їхню думку, їй варто приділяти особливу увагу під час підготовки психологів. Ці стратегії автори радять і під час навчання, і протягом усієї кар’єри. Прямий зв’язок особистої терапії фахівця з результатами його клієнтів при цьому поки не доведено.

У якісному метааналізі Йохема Віллемсена та колег (2024), до якого увійшло 21 дослідження, фахівці розповідають, що особиста терапія допомагає краще розуміти себе, зокрема у стосунках із клієнтами, учитися на власному досвіді психотерапевтичних втручань, підтримувати клієнтів, спираючись на пройдений самим шлях, і ставати впевненішими та природнішими в ролі психотерапевта. Автори зазначають і зворотний бік: невдалий досвід терапії може заважати професійному розвиткові. Тому психотерапевта для себе варто вибирати так само уважно, як супервізора. Як його знайти і що кажуть дослідження про вигорання, вікарну травму та особисту терапію у фахівців, — у статті «Цілитель, що зцілюється».

Буває, що на супервізії стає видно: реакція на клієнта пов’язана з особистою історією фахівця. Тоді супервізор допомагає побачити, як вона позначається на роботі, а опрацьовувати її краще в особистій терапії в іншого фахівця (докладніше — у розділі про те, чим супервізія відрізняється від особистої терапії).

Як відбувається супервізія

Договір. APA та ACES рекомендують починати з письмового договору, у якому описано:

• цілі й завдання супервізії;

• формат і частоту зустрічей;

• обов’язки супервізора і супервізанта;

• як і за якими критеріями оцінюють роботу;

• що відбувається, якщо щось не вдається;

• межі конфіденційності, етичні та правові питання.

У настановах APA сказано, що без договору можливі непорозуміння й шкода для супервізанта та його клієнтів.

Формати. Супервізія буває індивідуальною і груповою, очною і дистанційною. На індивідуальній зустрічі весь час присвячено Вашій роботі. У групі Ви бачите чужі випадки й чуєте різні погляди, але на кожного учасника часу менше. ACES наголошує, що груповий формат обирають заради його можливостей, а економія часу не має бути головною причиною.

Матеріал для розбору. Найчастіше супервізор дізнається про роботу з розповіді супервізанта. APA та ACES рекомендують додавати до цього пряме спостереження: запис сесії або живу присутність. Записувати сесію можна лише з дозволу клієнта або його законного представника — цього вимагає Кодекс етики APA.

Зворотний зв’язок і оцінювання. У період підготовки, згідно з ACES, супервізор дає зворотний зв’язок на кожній зустрічі, а через узгоджені проміжки — наприклад, раз на три місяці — письмове підсумкове оцінювання. Критерії цього оцінювання заздалегідь записано в договорі.

Стосунки. У настановах APA 2025 року якість стосунків супервізора і супервізанта названо основою супервізії. З нею пов’язані ефективніше оцінювання, задоволеність супервізією і готовність супервізанта говорити про свої реакції, контрперенесення та помилки.

У дослідженні Ніколаса Ладані та колег (1996) за участю 108 супервізантів найчастіше супервізанти не казали супервізорові про свої негативні реакції на нього самого. Серед частих причин замовчування автори називають те, що сказане здавалося неважливим або надто особистим, негативні почуття і слабкий робочий альянс із супервізором. У пізнішому дослідженні Крістін Мер і колег (2010) 84,3 % супервізантів зізналися, що на зустрічі, про яку їх питали, щось приховали від супервізора. Настанови APA радять супервізорам регулярно просити зворотний зв’язок щодо своєї супервізії.

Як вибрати супервізора

До початку роботи корисно поставити майбутньому супервізорові кілька запитань:

• З якими клієнтами і в якому методі він працює сам. Досвід лише з дорослими не робить людину добрим супервізором для тих, хто працює з дітьми, і навпаки.

• Чи навчався він супервізії — де і скільки.

• Чи отримує він сам супервізію або консультацію щодо своєї супервізорської роботи. ACES рекомендує супервізорам регулярно її отримувати.

• Чи буде письмовий договір.

• Як він бачитиме Вашу роботу: лише з розповіді чи ще за записами і спостереженням.

• Як улаштовано зворотний зв’язок і оцінювання і чи можна спокійно принести на зустріч свою помилку або незгоду.

• Якщо Ви набираєте години: чи визнає цього супервізора Ваша організація і який документ про години він видає.

Насторожитися варто, якщо:

• договору немає і незрозуміло, за якими критеріями Вас оцінюють;

• супервізор пропонує водночас бути Вашим психотерапевтом;

• години готові підписати без розбору Вашої роботи.

Докладніше про те, що перевірити в кваліфікації супервізора, про що домовитися і як зрозуміти, що супервізія Вам підходить, ми пишемо в статті «Як психологові обрати супервізора».

Де супервізія обов’язкова і скільки її потрібно

Обсяг супервізії залежить від етапу професійного шляху та від вимог організації чи держави. Нижче — орієнтири з Європи та США. В інших країнах правила з’являються і змінюються, тож стежте за тим, що відбувається у Вашій країні, і перед початком роботи уточнюйте вимоги в організації, у якій Ви отримуєте статус.

Європейські сертифікати. Європейський сертифікат психолога EuroPsy ґрунтується на стандарті Європейської федерації психологічних асоціацій (EFPA). Під час практики під супервізією зустрічі із супервізором відбуваються приблизно раз на два тижні, загалом не менше ніж 50 годин. Для Європейського сертифіката психотерапевта Європейської асоціації психотерапії (EAP) потрібно не менше ніж 300 годин практики під супервізією і не менше ніж 150 годин самої супервізії, а практика має тривати не менше ніж два роки.

США. Обсяг практики під супервізією, потрібний для ліцензії психолога, визначають ліцензійні ради штатів.

Якщо у Вашій країні вимог поки немає, орієнтиром можуть слугувати ці цифри й домовленості всередині Вашої професійної спільноти чи методу.

Що відомо про користь супервізії

Бернард і Гудієр підсумовують так: якщо мета супервізії — розвиток компетентності фахівця й перенесення навичок у роботу з клієнтами, дані її ефективність підтверджують. Якщо мета — кращі результати клієнтів, відповідь набагато менш ясна: дані в кращому разі суперечливі. До того самого висновку — вплив на результати клієнтів не доведено — дійшов і Едвард Воткінс (2011), узагальнивши тридцять років досліджень.

Тоні Русманьєр і колеги (2016) перевірили, наскільки результати клієнтів залежать від того, який саме супервізор вів їхнього фахівця. У вибірці з 6 521 клієнта, 175 психотерапевтів-стажистів і 23 супервізорів на відмінності між супервізорами припало менше ніж 1 % розкиду результатів. Це не порівняння «із супервізією і без неї»: у звичайній практиці супервізори просто мало відрізнялися один від одного за впливом на клієнтів. Повторне дослідження 2020 року дало той самий результат, і його автори припустили, що супервізії варто більше зосередитися на професійному розвитку самих супервізантів.

Один з останніх оглядів — метааналіз Шраєр і колег (2025): 32 дослідження, з них 13 увійшли до розрахунків. Загалом вплив супервізії на компетентність фахівців і терапевтичний альянс виявився статистично незначущим; великим і значущим він був лише порівняно з відсутністю супервізії, а таких досліджень лише три для компетентності й чотири для альянсу. Різні варіанти супервізії між собою майже не відрізнялися, а вплив на симптоми клієнтів виявився невеликим і статистично незначущим. Якість доказів автори оцінили як дуже низьку.

Настанови APA радять спиратися й на дані про прогрес клієнтів. Короткі опитувальники, які клієнт заповнює в міру роботи, можуть показати, що йому стає гірше або що зміни відбуваються повільніше, ніж очікувалося. За метааналізом Кім де Йонг і колег (2021), такий зворотний зв’язок дає невеликий виграш у зменшенні симптомів, і клієнти трохи рідше припиняють терапію достроково.

Якість самої супервізії при цьому дуже різниться. У дослідженні Майкла Елліса та колег (2014) 93 % із 363 опитаних супервізантів на момент опитування отримували супервізію, яку автори за своїми критеріями віднесли до недостатньої, а 35,3 % — до шкідливої. У дослідженні Ладані та колег (1999) 51 % із 151 супервізанта — від студентів-практикантів до стажистів — повідомили принаймні про одне порушення етичних рекомендацій з боку супервізора.

Як стати супервізором

Шлях до статусу супервізора зазвичай складається з таких кроків, хоча обов’язкові всі вони не скрізь:

1. Власний досвід практики: для EuroPsy — не менше ніж два роки самостійної роботи, для американського сертифіката клінічного супервізора — п’ять років після магістратури.

2. Окреме навчання супервізії.

3. Перша практика супервізування під наглядом досвідченішого супервізора — так звана супервізія супервізії, або метасупервізія.

4. Подальше навчання й консультація щодо власної супервізорської роботи.

Супервізувати варто ту роботу, у якій Ви компетентні самі: методи, вік клієнтів, формати. Поведінковим аналітикам шлях до супервізії в прикладному аналізі поведінки описано в статті «Як стати супервізором в ABA».

Навчання на супервізора

У США із супервізією знайомлять уже в аспірантурі: це одна з дев’яти професійних компетенцій у докторських програмах, акредитованих APA, — випускник має знати моделі та практику супервізії. Настанови APA 2025 року наголошують, що супервізія — особлива професійна компетенція, якої потрібно навчатися окремо.

Настанови описують її в шести сферах: компетентність супервізора; мультикультурна орієнтація; стосунки із супервізантом; стратегії викладання та навчання; проблеми професійної компетентності; етичні, правові та регуляторні питання.

Мультикультурна орієнтація складається з трьох частин: культурної скромності (відкритість, цікавість і готовність навчатися разом), культурного комфорту (уміння впевнено й дбайливо говорити на гострі соціальні теми) та уваги до культурних можливостей — моментів, коли розмова про культуру й ідентичність допомагає краще зрозуміти одне одного. Сфера «Проблеми професійної компетентності» описує, що робить супервізор, коли в супервізанта щось не вдається: вчасно помічає труднощі, відкрито говорить про них, допомагає їх розв’язувати й документує.

Настанови APA рекомендують, щоб навчання супервізії охоплювало щонайменше:

• моделі й теорії супервізії та її формати;

• побудову стосунків із супервізантом, їхні розриви та відновлення;

• роботу з культурним розмаїттям;

• зворотний зв’язок і оцінювання;

• роботу з емоційною реактивністю супервізанта і його поведінкою у стосунках;

• рефлексивну практику;

• етичні й правові стандарти;

• рішення про допуск до професії;

• урахування рівня розвитку супервізанта.

Моделі супервізії. На думку Бернард і Гудієра, більшість навчених супервізорів поєднують моделі різних типів: засновані на методі психотерапії, моделі розвитку та моделі процесу. Ось кілька широко відомих.

• Інтегрована модель розвитку Кела Столтенберга і Браяна Макнілла описує три рівні зростання та інтегрований рівень 3i — від потреби в структурі й конкретних підказках до стійкої мотивації та самостійності, коли супервізія стає ближчою до розмови колег. Рівень оцінюють для кожної сфери окремо: досвідчений психотерапевт, який опановує новий метод, у ньому знову може бути на першому рівні.

• Модель розрізнення Джанін Бернард (Discrimination Model) описує три ролі супервізора — учителя, помічника в осмисленні власних реакцій фахівця та рівного колеги, з яким радяться, — і три фокуси: втручання, розуміння випадку й особисті реакції фахівця. Супервізор вибирає поєднання ролі та фокуса відповідно до завдання моменту.

• Модель «семи очей» Пітера Гокінса і Робіна Шохета допомагає перемикати увагу між клієнтом, втручаннями фахівця, їхніми стосунками, самим фахівцем, стосунками в супервізії, реакціями супервізора та ширшим контекстом. Російською мовою їхня книжка вийшла під назвою «Супервизия. Индивидуальный, групповой и организационный подходы».

• Компетентнісний підхід Керол Фалендер і Едварда Шафранске заздалегідь називає знання, навички й установки, які потрібно опанувати, і за ними оцінює прогрес. Настанови APA теж спираються на компетентнісний підхід.

Обсяг навчання в різних системах різний: наприклад, дев’ять годин безперервної освіти (один із варіантів в ASPPB) або 45 годин для американського сертифіката клінічного супервізора; подробиці — у розділі про вимоги до супервізорів.

Вибираючи програму, корисно перевірити, чи є в ній практика супервізування з розбором Ваших записів, чи дають письмове оцінювання і чи визнає програму організація, у якій Вам потрібен статус.

Вимоги до супервізорів

Вимоги до супервізорів установлюють держави, професійні асоціації та сертифікаційні організації, і вони оновлюються. Нижче — орієнтири з Європи та США: стандарт EuroPsy, рекомендації ASPPB і сертифікат Центру сертифікації та освіти (CCE). Стежте за тим, що відбувається у Вашій країні, і перед ухваленням рішення звіряйтеся із сайтом організації, у якій Вам потрібен статус.

Європа. У системі EuroPsy супервізор повинен мати не менше ніж два роки (або 3 000 годин) самостійної практики у своїй галузі та пройти навчання супервізії — наприклад, практикуми на кілька днів.

США. Ліцензії психологам видають ради штатів, і вимоги в них різні. Згідно з рекомендаціями ASPPB, супервізор повинен мати ліцензію на самостійну практику докторського рівня, брати на себе професійну та юридичну відповідальність за роботу супервізанта. Принаймні раз за кожен період супервізії він сам переглядає сесію супервізанта — наживо або в записі. Підготовку супервізора зазвичай підтверджують одним із трьох способів:

• курсом магістратури чи аспірантури обсягом не менше ніж одна кредитна година;

• піврічною власною супервізорською практикою під наглядом досвідченого супервізора, не менше ніж дві години на місяць;

• щонайменше дев’ятьма годинами схваленої безперервної освіти.

Сертифікат «Схвалений клінічний супервізор» (Approved Clinical Supervisor) видає CCE; його отримують різні фахівці у сфері психічного здоров’я. Потрібні магістерський ступінь у галузі психічного здоров’я, ліцензія на самостійну практику або сертифікат NCC (національний сертифікований консультант), п’ять років досвіду після магістратури та 4 000 годин роботи з клієнтами. Крім того — 100 годин проведеної супервізії та 45 годин навчання супервізії за десятьма темами або курс із клінічної супервізії в магістратурі обсягом три семестрові кредити.

Для порівняння: прикладний аналіз поведінки (ABA). За вимогами Ради з сертифікації поведінкових аналітиків (BACB) майбутній супервізор вивчає розділ про супервізію в курсах аналітика, проходить восьмигодинний тренінг, а якщо в перший рік після сертифікації супервізує стажистів, які набирають години практики, — отримує щомісячну консультацію в досвідченого супервізора. У психології із супервізією знайомлять ще в докторській програмі, а сертифікати й держави додають до цього своє навчання — від дев’яти годин в ASPPB до 45 годин у CCE. Про шлях супервізора в прикладному аналізі поведінки ми розповідаємо в статті «Як стати супервізором в ABA», а про те, що поведінковий аналіз дає психологам, — у статті для психологів і психотерапевтів.

Супервізія в ABA&Psy

У реєстрі фахівців ABA&Psy є психологи, які проводять супервізію для психологів, — їх показує фільтр «Супервізія для психологів». У картках зазначено кваліфікацію, підходи та формат роботи, тож за ними зручно звірити відповіді на запитання з розділу про вибір супервізора, а багатьом фахівцям можна написати просто зі сторінки реєстру.

Серед них — засновниця ABA&Psy Анастасія Юн: доктор філософії (PhD), ліцензований психолог у США, сертифікований поведінковий аналітик із докторським ступенем (BCBA-D) і національний сертифікований шкільний психолог (NCSP). Вона супервізує психологів і фахівців із прикладного аналізу поведінки на будь-якому етапі професійного шляху, зокрема на шляху до ліцензії, спирається на настанови APA і сама регулярно проходить супервізію. Як інтегративний психолог, вона супервізує й інтегративну практику — коли фахівець поєднує методи різних шкіл. Зустрічі відбуваються онлайн, індивідуально та в групі, російською та англійською; подробиці — на сторінці «Супервізія».

Запитання та відповіді

Скільки коштує супервізія? Вартість залежить від кваліфікації та досвіду супервізора, формату (індивідуальна зустріч дорожча за місце в групі), тривалості й частоти зустрічей. Порівнюючи пропозиції, дивіться, що до них входить: договір, розбір записів, письмовий зворотний зв’язок. Вартість уточнюйте в кожного супервізора.

Чи можна проходити супервізію онлайн? Так. Професійні настанови описують, як проводити її дистанційно. Наприклад, ACES рекомендує, щоб онлайн-зустріч була якомога ближчою до живої — супервізор має бачити й невербальну поведінку, — а конфіденційність клієнта і супервізанта захищалася паролями та шифруванням. Висновки досліджень про онлайн-супервізію ми розбираємо у вебінарі ABA&Psy «Ведення онлайн-супервізійної практики».

Чи потрібно повідомляти клієнта про супервізію? Якщо фахівець працює під супервізією як стажист або ще без ліцензії, ACES рекомендує письмово повідомляти про це клієнта й зазначати ім’я та контакти супервізора. Запис сесії для супервізії можливий лише з дозволу клієнта — цього вимагає Кодекс етики APA.

Чи зарахують години в іноземного супервізора? Це вирішує організація, яка зараховує Вам години: державний орган, професійна асоціація або сертифікаційна організація. Кожна має свої вимоги до супервізора — до кваліфікації, стажу й навчання супервізії, а іноді й до оформлення договору. До початку роботи запитайте свою організацію, чи визнає вона обраного супервізора і які документи про години їй потрібні.