Регуляція емоцій і подолання стресу в дітей: як дитина вчиться справлятися з почуттями та стресом
Контрольна з математики, сварка з другом, переїзд, хвороба бабусі, новий садочок — у кожної дитини бувають події, які вибивають із колії. Одні діти з часом знаходять способи з ними впоратися, іншим це дається важче, і тоді страх, образа чи злість надовго забирають сили в навчання, дружби й родини. У статті ми розбираємо, як влаштовані навички подолання стресу і регуляції емоцій, які з них пов’язані з благополуччям дитини, які, навпаки, з тривогою і пригніченістю, як дорослі можуть допомогти і яку психотерапію вивчено найкраще.
Для кого ця стаття
Стаття для батьків дітей і підлітків, а також для педагогів і фахівців, які з ними працюють.
- Що таке подолання стресу і регуляція емоцій
- Як ці навички змінюються з віком
- Які способи впоратися є в дитини
- Які способи пов’язані з благополуччям
- Придушення, уникання і румінація
- Як батьки впливають на регуляцію емоцій
- Ґаджети як спосіб заспокоїти
- Шкільні програми
- Коли труднощі з регуляцією стають проблемою
- Психотерапія при тривозі
- Психотерапія, яка вчить регулювати емоції
- Що батьки можуть зробити вдома
- Коли і до кого звертатися
- Часті запитання
Що таке подолання стресу і регуляція емоцій
Регуляцією емоцій (emotion regulation) називають спроби вплинути на власні емоції або на емоції інших людей (McRae & Gross, 2020). Визначення, яке цитують найчастіше, підкреслює, що йдеться про зовнішні та внутрішні процеси, які відстежують, оцінюють і змінюють емоційні реакції, особливо їхню силу і тривалість, щоб людина могла досягти своїх цілей (Compas et al., 2017). Слово «зовнішні» в цьому визначенні важливе: регулювати емоції дитині допомагають і оточення, насамперед батьки.
Подоланням стресу, або копінгом (coping), називають свідомі, цілеспрямовані зусилля, якими людина відповідає на стрес: на складні події та обставини або на те, як вона їх сприймає (Compas et al., 2017). Дослідники розвитку описують подолання стресу як «регуляцію в умовах стресу» і пов’язують його з тим, як дитина вчиться керувати емоціями, увагою і поведінкою (Skinner & Zimmer-Gembeck, 2007).
Ці поняття багато в чому перетинаються: ті самі способи, наприклад переосмислення ситуації чи спроби розв’язати проблему, трапляються і в дослідженнях подолання стресу, і в дослідженнях регуляції емоцій, а автори великого огляду називають межу між ними почасти штучною (Compas et al., 2017). Тому в статті ми говоримо про них разом. Близьке поняття — емоційний інтелект, тобто вміння розуміти свої й чужі почуття; про нього та про емоційний коучинг ми докладно розповідаємо в статті «Емоційний інтелект у дитини».
Як ці навички змінюються з віком
Саморегуляція, пов’язана з емоціями, швидко розвивається в перші роки життя, а потім повільніше вдосконалюється аж до дорослого віку (Eisenberg et al., 2010). Уміле використання способів подолання стресу і регуляції емоцій формується впродовж усього дитинства і підліткового віку (Compas et al., 2017), тому і школяреві, і підліткові ще довго потрібна підтримка дорослих.
Автори огляду, який об’єднав 44 дослідження вікових відмінностей у подоланні стресу від немовлячого до підліткового віку, пропонують дивитися на зовні різні способи різного віку як на сходинки розвитку однієї й тієї самої «родини» способів подолання (Skinner & Zimmer-Gembeck, 2007). Наприклад, малюк, який ховається за маму, і підліток, який пише другові, шукають підтримки: спосіб стає складнішим, а завдання лишається тим самим. Тому від дитини розумно чекати того, що доступно в її віці, і не вимагати від п’ятирічної дитини дорослої витримки.
Відмінності між дітьми в саморегуляції після першого–другого року життя досить стійкі (Eisenberg et al., 2010). Одним дітям від природи легше заспокоїтися, іншим важче, і на це впливають і спадковість, і оточення, і їхня взаємодія. Стійкість при цьому не означає незмінності: навичок регуляції можна навчати, і про те, що тут допомагає, ми розповімо нижче.
Які способи впоратися є в дитини
Дослідження в цій галузі багато в чому впорядкувала процесна модель регуляції емоцій Джеймса Ґросса, яка виокремлює п’ять родин способів залежно від того, на якому етапі виникнення емоції вони діють (McRae & Gross, 2020): вибір ситуації, зміна ситуації, спрямування уваги, зміна оцінки (когнітивна переоцінка) і зміна самої реакції. Наприклад, дитина може заздалегідь попросити маму піти з нею на день народження (вибір ситуації), пересісти подалі від галасливого сусіда (зміна ситуації), розглядати картинки, поки їй роблять щеплення (увага), нагадати собі, що вчителька сувора з усіма, а не лише з нею (переоцінка), або подихати й розтиснути кулаки (реакція).
Дослідження подолання стресу в дітей і підлітків використовують схожий поділ на три групи (Compas et al., 2017). Подолання первинного контролю спрямоване на те, щоб змінити саму ситуацію або свої емоції: розв’язувати проблему, виражати почуття, пом’якшувати їх. Подолання вторинного контролю допомагає пристосуватися до того, що змінити не можна: прийняти ситуацію, переосмислити її, знайти в ній щось добре, відволіктися. Подолання через відсторонення (disengagement) відводить від джерела стресу і від власних почуттів: це уникання, заперечення, мрії про те, що все зникне саме собою.
Жоден спосіб при цьому не є добрим сам по собі в усіх випадках: навіть переоцінку, яку вважають загалом дієвою і корисною, дослідники розглядають із важливими застереженнями (McRae & Gross, 2020). Самі визначення підказують, коли що доречно. Якщо ситуацію можна змінити, допомагає дія, а якщо не можна — наприклад, батьки розлучилися або друг переїхав до іншого міста, — на перший план виходять прийняття і переосмислення.
Які способи пов’язані з благополуччям
Огляд Брюса Компаса і колег об’єднав 212 досліджень за участі 80 850 дітей і підлітків (Compas et al., 2017). Регуляція емоцій і адаптивне подолання стресу загалом, а також подолання первинного і вторинного контролю були пов’язані з меншою кількістю симптомів психологічних труднощів — і внутрішніх, як-от тривоги та пригніченості, і зовнішніх, як-от агресії та порушення правил. Подолання через відсторонення, а також придушення емоцій, уникання і заперечення, навпаки, були пов’язані з більшою кількістю симптомів.
Схожих висновків дійшли автори огляду 35 досліджень, присвячених підліткам (Schäfer et al., 2017). Переоцінка, розв’язання проблем і прийняття були пов’язані з меншою кількістю симптомів депресії та тривоги, а уникання, придушення і румінація — з більшою. Найсильніше з меншою кількістю симптомів було пов’язане прийняття, а з більшою — уникання і румінація, тобто нав’язливе прокручування одних і тих самих важких думок.
Читати ці дані варто обережно, бо більшість досліджень в огляді Компаса і колег були одномоментними, а такі дослідження не дають змоги зрозуміти, що чому передує: невміле подолання стресу може посилювати тривогу, а тривога може заважати користуватися корисними способами (Compas et al., 2017). Автори огляду зазначають, що поздовжні дослідження дають суворішу перевірку, але й вони не доводять причинно-наслідкового зв’язку. Крім того, відволікання саме по собі не було пов’язане ні з більшою, ні з меншою кількістю симптомів.
Придушення, уникання і румінація
Придушенням (suppression) називають спробу не показувати почуття, які вже виникли: усміхатися, коли образливо, вдавати, що не страшно. Стримати сльози на уроці чи в лікаря іноді доводиться кожному, а проблеми починаються, коли дитина звикає ховати майже все, що відчуває: в оглядах придушення пов’язане з більшою кількістю симптомів (Compas et al., 2017). Фрази на кшталт «не реви», «хлопці не плачуть», «нема чого боятися» по суті просять дитину сховати почуття, а не впоратися з ним.
Уникання приносить швидке полегшення, і в цьому його пастка: дитина, яка боїться відповідати біля дошки, лишається вдома в день контрольної, і тривога відступає, а наступного разу піти до школи стає ще страшніше. Румінація схожа на протилежність уникання: дитина не відвертається від проблеми, а знову і знову прокручує її в голові, не знаходячи виходу. Обидва способи сильніше за інші пов’язані із симптомами депресії та тривоги в підлітків (Schäfer et al., 2017).
В уникання бувають залучені й дорослі: батьки тривожної дитини з любові та співчуття часто підлаштовуються під її страх — сидять поруч, поки вона не засне, відповідають за неї продавцеві, дозволяють не ходити на гурток. Дослідники називають це сімейним пристосуванням (family accommodation): у короткій перспективі воно полегшує тривогу, а в довгій пов’язане з тяжчими симптомами і гіршими результатами терапії (Rozenblat et al., 2023). Розірвати це коло допомагає програма SPACE, про яку ми розповімо нижче.
Як батьки впливають на регуляцію емоцій
Одна з відомих моделей описує три шляхи, якими родина впливає на регуляцію емоцій у дитини (Morris et al., 2007). Дитина спостерігає, як дорослі справляються зі своїми почуттями, і повторює за ними. Батьки по-різному відповідають на емоції дитини і вчать її поводитися з ними. І, нарешті, на дитину впливає емоційний клімат родини: наскільки в ній тепло, передбачувано і безпечно.
Тому дорослим корисно починати з себе: якщо батьки у важку хвилину називають своє почуття («я засмутилася, мені треба трохи подихати») і шукають вихід, дитина бачить приклад того, як із цим справлятися. Відповідь на почуття дитини — окрема велика тема. Емоційний коучинг і програма Tuning in to Kids, у дослідженні якої в дітей покращилося розуміння емоцій і зменшилися проблеми поведінки (Havighurst et al., 2010), докладно розібрані в статті «Емоційний інтелект у дитини».
Ґаджети як спосіб заспокоїти
Планшет чи телефон швидко зупиняє сльози, тому багато батьків дають їх засмученому малюкові. У дослідженні 422 родин із дітьми 3–5 років науковці пів року стежили за тим, як часто батьки заспокоюють дитину ґаджетом (Radesky et al., 2023). У хлопчиків і в дітей із високою активністю та імпульсивністю за темпераментом часте використання ґаджетів для заспокоєння було пов’язане із сильнішою емоційною реактивністю за кілька місяців.
Автори припускають, що ґаджети, якими часто заспокоюють дитину, можуть позбавляти її можливості опанувати власні способи регуляції емоцій, і радять шукати інші способи заспокоєння. Дослідження спостережне і не доводить, що ґаджети спричиняють труднощі. Сенс його висновків не в забороні екранів, а в тому, щоб екран не замінював дитині втіху і розмову, на яких вона вчиться справлятися сама.
Шкільні програми
Навичок регуляції емоцій цілеспрямовано навчають і в школі — у програмах соціально-емоційного навчання (social and emotional learning, SEL). В огляді 213 таких програм, у яких брали участь 270 034 школярі, в учасників покращилися соціальні та емоційні навички, ставлення до себе та інших, поведінка й успішність; приріст у навчанні становив 11 процентильних пунктів (Durlak et al., 2011). Докладніше про ці програми — у статті «Соціально-емоційний розвиток дитини».
Шкільні програми усвідомленості (mindfulness) теж популярні, але в огляді 33 рандомізованих досліджень їхні ефекти загалом виявилися невеликими, а порівняно з активними контрольними групами значущими лишилися тільки покращення в самій усвідомленості, депресивних симптомах і тривозі чи стресі (Dunning et al., 2019). Це не означає, що вправи на увагу некорисні, але чекати від них більшого, ніж від інших добрих програм, поки що немає підстав.
Коли труднощі з регуляцією стають проблемою
Труднощі з регуляцією емоцій пов’язані з різними психологічними проблемами дитинства: в огляді Айзенберг і колег слабша саморегуляція була пов’язана принаймні з деякими видами зовнішніх труднощів — агресією і порушеннями поведінки, — а зв’язок із внутрішніми труднощами, як-от тривогою і пригніченістю, виявився менш послідовним (Eisenberg et al., 2010). Про те, як допомогти дитині зі складною поведінкою, ми докладно розповідаємо в статті «Проблемна поведінка в дитини».
Насторожити батьків мають тривога і страхи, через які дитина уникає школи, друзів і звичних справ; затяжний сум і втрата інтересу; спалахи гніву, які трапляються майже щодня і в різних місцях. Останнє може бути ознакою деструктивного розладу регуляції настрою (disruptive mood dysregulation disorder, DMDD): за нього в дітей і підлітків зберігаються дратівливість і гнів, часто бувають сильні спалахи, а симптоми виявляються в різних обставинах і заважають повсякденному життю (NIMH, 2024). Національний інститут психічного здоров’я США (NIMH) зазначає, що такі діти частіше стикаються з тривогою і депресією в майбутньому.
Якщо в дитини є СДУГ чи аутизм або вона пережила травму, труднощі з емоціями можуть бути пов’язані і з цим, тому розбиратися в причинах краще разом із фахівцем; докладніше — у статтях «СДУГ у дитини», «Аутизм у дитини» і «Травма і ПТСР».
Психотерапія при тривозі
Одна з найбільш вивчених психотерапій тривожних розладів у дітей — когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). До Кокранівського огляду ввійшли 87 досліджень за участі 5964 дітей і підлітків, і після курсу КПТ основний тривожний розлад більше не діагностувався в 49,4 % учасників, а в групах очікування або без допомоги — у 17,8 % (James et al., 2020). Автори зазначають, що КПТ, імовірно, ефективніша за очікування, але перевагу над звичайною допомогою чи іншими видами терапії поки не доведено.
У великому дослідженні CAMS дітей 7–17 років із тривожними розладами розподілили на чотири групи (Walkup et al., 2008). Значне покращення відзначили у 80,7 % дітей, які отримували КПТ разом з антидепресантом сертраліном, у 59,7 % — лише КПТ, у 54,9 % — лише сертралін і у 23,7 % — плацебо. Рішення про ліки ухвалює лікар — дитячий психіатр — разом із родиною.
У КПТ психолог працює передусім із самою дитиною, а програма SPACE (Supportive Parenting for Anxious Childhood Emotions — «підтримувальне батьківство при дитячій тривозі») влаштована інакше: психолог зустрічається тільки з батьками, і вони вчаться поступово відмовлятися від підлаштовування під страх дитини і з підтримкою відповідати на її тривогу (Lebowitz & Shimshoni, 2018). У рандомізованому дослідженні 124 дітей 7–14 років із тривожними розладами програма SPACE виявилася не менш ефективною, ніж КПТ із дитиною без участі батьків, а пристосування родини до тривоги зменшилося сильніше (Lebowitz et al., 2020). Через рік результати в обох групах зберігалися (Etkin et al., 2026).
Психотерапія, яка вчить регулювати емоції
Деякі програми спрямовані не на один конкретний розлад, а на самі труднощі з регуляцією емоцій. Уніфікований протокол для дітей (Unified Protocol for Children, UP-C) розрахований на дітей 7–13 років із сильними негативними емоціями та труднощами в їх регуляції. У пілотному рандомізованому дослідженні 47 дітей із тривожними розладами UP-C порівнювали з КПТ, спрямованою на тривогу. За ремісією і тривожними симптомами відмінностей між групами не було, а за депресивними симптомами, регуляцією суму і переоцінкою результати UP-C були кращими (Kennedy et al., 2019). Дослідження невелике, і висновки автори називають попередніми.
Для підлітків із самоушкодженнями і високим ризиком суїциду вивчено діалектичну поведінкову терапію (dialectical behavior therapy, DBT). До дослідження ввійшли 173 підлітки 12–18 років, які вже здійснювали суїцидальну спробу; серед критеріїв включення були й виражені труднощі з регуляцією емоцій. Після шести місяців терапії в підлітків із групи DBT рідше, ніж у групі підтримувальної терапії, були суїцидальні спроби, самоушкодження без суїцидальних намірів і самоушкодження загалом, а між шостим і дванадцятим місяцями статистично значущої різниці між групами вже не було (McCauley et al., 2018). Автори назвали DBT першою добре обґрунтованою психотерапією для зниження повторних суїцидальних спроб і самоушкоджень у підлітків.
Якщо дитина говорить про бажання померти або завдає собі шкоди, треба одразу звернутися по допомогу: до лікаря, психолога або в екстрену службу. Такі слова важливо сприймати серйозно, навіть якщо здається, що дитина просто хоче привернути увагу.
Що батьки можуть зробити вдома
Багато з того, що допомагає дітям у дослідженнях, можна робити і вдома, не чекаючи зустрічі з фахівцем. Головне — не намагатися позбавити дитину будь-яких неприємних почуттів, а допомагати їй із ними справлятися.
Називайте почуття — свої і дитини: «ти злишся, бо вежа впала».
Показуйте власним прикладом, як можна справлятися: уголос, спокійно і без докорів.
Коли ситуацію можна змінити, розв’язуйте проблему разом: «що можна зробити? який варіант спробуємо?»
Коли змінити нічого не можна, допомагайте прийняти і переосмислити: «так, сумно, що Марія поїхала. Як можна підтримувати з нею зв’язок?»
Не поспішайте прибирати все, що лякає дитину: підтримайте і висловіть упевненість, що вона впорається, а складне робіть поступово.
Не соромте за сльози і страх: «не реви» вчить ховати почуття, а не справлятися з ними.
Використовуйте планшет як спосіб заспокоїти лише зрідка, а частіше — обійми, розмову, спокійне місце.
Хваліть не тільки за результат, а й за спробу впоратися: «ти засмутився, але зміг сказати про це словами».
Якщо за кілька тижнів стає не легше, а важче, або труднощі заважають навчанню, дружбі та життю родини, краще звернутися до фахівця.
Коли і до кого звертатися
Звернутися по допомогу варто, якщо тривога, сум чи спалахи гніву тримаються тижнями, заважають дитині ходити в садочок чи школу, дружити й займатися улюбленими справами, якщо вона почала уникати багатьох ситуацій або якщо родина відчуває, що більше не справляється. Почати корисно з педіатра, щоб виключити медичні причини, наприклад порушення сну. Далі — дитячий психолог або психотерапевт, який працює з методами з доказовою базою: КПТ, SPACE, DBT для підлітків, а при складній поведінці — з батьківськими програмами і поведінковим підходом.
Добре, якщо фахівець спершу уважно розбирається в ситуації, працює разом із батьками, пояснює, на які дослідження спирається, і заздалегідь каже, як оцінюватиме результат. У реєстрі фахівців ABA&Psy є психологи і поведінкові аналітики, які працюють із дітьми, підлітками й родинами, — за картками можна обрати того, хто підходить саме вам. Відповідного фахівця там може й не виявитися, тому шукайте уважно і дивіться різні агрегатори.
Часті запитання
Чим регуляція емоцій відрізняється від емоційного інтелекту?
Емоційний інтелект — ширше поняття: це вміння розуміти свої й чужі почуття і справлятися зі своїми. Регуляція емоцій — та його частина, яка відповідає за те, як людина впливає на свої емоції (McRae & Gross, 2020). Докладніше — у статті «Емоційний інтелект у дитини».
Якщо дитина не плаче і не скаржиться, значить, вона справляється?
Не обов’язково: дитина може ховати почуття, а придушення емоцій у дослідженнях пов’язане з більшою кількістю психологічних труднощів (Compas et al., 2017). Варто звертати увагу на сон, апетит, інтерес до звичних справ і на те, чи уникає дитина якихось ситуацій.
Відволікати дитину від переживань — це погано?
Коротке відволікання може допомогти пережити неприємний момент, наприклад укол. У великому огляді відволікання саме по собі не було пов’язане ні з більшою, ні з меншою кількістю симптомів (Compas et al., 2017). Труднощі починаються, коли відволікання перетворюється на постійне уникання того, що треба пережити або розв’язати.
Що робити, якщо дитина відмовляється йти до школи через страх?
Дозволити лишитися вдома найпростіше, але уникання зазвичай посилює тривогу. Краще підтримати дитину, висловити впевненість, що вона впорається, і звернутися до фахівця: при тривозі добре вивчені КПТ (James et al., 2020) і програма SPACE для батьків (Lebowitz et al., 2020).
Чи допомагають дихальні вправи і медитації?
Вправи на увагу і дихання входять до багатьох програм, але в огляді шкільних програм усвідомленості їхні ефекти загалом були невеликими (Dunning et al., 2019). Вони можуть бути корисною частиною допомоги, але, якщо дитині важко, їх варто поєднувати з психотерапією, ефективність якої краще вивчена.
Чи можна навчити регуляції емоцій, якщо дитина від природи запальна?
Темперамент впливає на те, наскільки легко дитині заспокоїтися, але саморегуляція складається і під впливом оточення, а деякі програми, які її розвивають, виявилися бодай частково ефективними (Eisenberg et al., 2010). Запальній дитині зазвичай потрібно більше підтримки і терпіння дорослих, а навичок вона вчиться, як і інші діти.
Чи потрібні ліки?
При тривожних розладах ліки іноді призначають разом із КПТ: у дослідженні CAMS таке поєднання допомогло більшій кількості дітей, ніж кожен метод окремо (Walkup et al., 2008). Рішення про ліки ухвалює тільки лікар — дитячий психіатр — разом із родиною.
Авторка — Анастасія Юн, PhD, ліцензований психолог (США), BCBA-D, NCSP. Статтю вперше опубліковано 16 листопада 2026 року.
Коротко на одній сторінці
Регуляція емоцій у шести рядках
Що це
Регуляція емоцій і подолання стресу — способи впливати на свої почуття і відповідати на стрес; їх вчаться все дитинство.
Що допомагає
Розв’язувати проблему, виражати й пом’якшувати почуття, приймати й переосмислювати те, що не можна змінити.
Що заважає
Придушення, уникання і румінація пов’язані з більшою кількістю симптомів тривоги та депресії.
Роль дорослих
Дитина вчиться на прикладі, на тому, як відповідають на її почуття, і на кліматі родини.
При тривозі
Вивчено КПТ із дитиною і програму SPACE для батьків; ліки — за рішенням лікаря.
Коли терміново
Якщо дитина говорить про бажання померти або шкодить собі, допомога потрібна одразу.
Подробиці та посилання на джерела — у тексті статті вище.
Що далі
Фахівці та інші статті довідника

