Емоційний інтелект у дітей: що це таке і як його розвивати

Дворічна дитина падає на підлогу в магазині, п’ятирічний син ридає, коли час іти з майданчика, підліток грюкає дверима. Нижче — що в такій поведінці нормально для віку, як Ви можете допомогти дитині навчитися давати раду почуттям і коли варто звернутися до фахівця. Для тих, хто хоче розібратися глибше, наприкінці статті є розділ про наукову основу.

Ми спираємося на дослідження Джона Готтмана та колег, наукові публікації про програму Tuning in to Kids і рекомендації Американської академії педіатрії (AAP), Національної служби охорони здоров’я Великої Британії (NHS) та Національного інституту психічного здоров’я США (NIMH).

Коротко

• Що це. Емоційний інтелект — уміння розуміти свої та чужі почуття і давати раду своїм. Багато в чому це навички: з ними не народжуються, їх розвивають у стосунках із дорослими з перших місяців життя.

• Що нормально для віку. Істерики найчастіше бувають від року до трьох років і вважаються нормальною частиною розвитку; до чотирьох років вони стають значно рідшими.

• Як допомогти. Емоційний коучинг (emotion coaching) за Джоном Готтманом: спочатку зупинити небезпечне й допомогти заспокоїтися, потім назвати почуття як здогадку, а про правила поговорити згодом. Почуття приймаємо, але не будь-яку поведінку.

• Програма Tuning in to Kids. Її створили в Австралії на основі праць Готтмана; батьки вчаться розпізнавати й регулювати свої емоції та емоції дитини.

• Коли звернутися до фахівця. Якщо труднощі тривають тижнями або місяцями і заважають життю дитини вдома, у школі чи з друзями.

Для кого ця стаття і навіщоСтаття для всіх, хто ростить дітей або працює з ними, від малюків до підлітків. Вона допоможе зрозуміти, які емоції та істерики нормальні в кожному віці, як відповідати на почуття дитини і коли варто звернутися до фахівця.

З чого почати — залежно від Вашої метиЧитати все підряд не обов’язково: розділи можна відкривати окремо.

Хочу зрозуміти, що нормальноЩо таке емоційний інтелект
Емоції та істерики за віком: що нормально

Хочу навчитися відповідати на почуття дитиниЯк батьки відповідають на почуття дитини
П’ять кроків емоційного коучингу (емоційного виховання)
Програма Tuning in to Kids

Сумніваюся або маю запитанняКоли варто звернутися до фахівця
Запитання та відповіді

Хочу розібратися глибшеНаукова основа: теорія і дослідження

Що таке емоційний інтелект

Наукове визначення емоційного інтелекту запропонували психологи Пітер Саловей і Джон Маєр у статті 1990 року. Вони описали його як здатність відстежувати свої та чужі почуття й емоції, розрізняти їх і використовувати цю інформацію, щоб спрямовувати свої думки та дії.

Коли йдеться про маленьких дітей, дослідники частіше говорять про емоційну компетентність: як дитина виражає емоції, як розуміє їх і як дає їм раду. Так її описують Сюзанн Денем і колеги в дослідженні дошкільнят. Цих навичок навчають і в школі — це називають соціально-емоційним навчанням.

Багато в чому це навички, і їх опановують. Гарвардський центр розвитку дитини наголошує: діти не народжуються з навичками саморегуляції — вони народжуються зі здатністю їх опанувати, а самі навички продовжують формуватися в підлітковому віці та на початку дорослого життя.

Емоції та істерики за віком: що нормально

Американська академія педіатрії пише, що істерики — нормальна частина розвитку і найчастіше бувають від року до трьох років, а дворічні діти майже не вміють стримувати емоційні пориви. За даними NHS, істерики зазвичай починаються приблизно в півтора року і до чотирьох років стають значно рідшими. Малюк хоче висловити себе, але ще не вміє, і досада виливається в істерику.

Водночас до двох років діти помічають, що інша людина засмучена, і можуть їй поспівчувати, а до чотирьох утішають того, кому боляче або сумно. У дослідженні 2026 року діти до двох років ще не розрізняли слів, якими називають почуття. У два роки вони вже відрізняли протилежні — «радісний» і «сердитий», а ближче до трьох років — і близькі, наприклад «сумний» і «сердитий».

Уміння володіти собою приходить не одразу. NIMH пише, що префронтальна кора — відділ мозку, який допомагає планувати й ухвалювати рішення, — дозріває однією з останніх, а мозок загалом завершує розвиток приблизно до середини або кінця третього десятка років.

З перших місяців дитина вчиться у взаємодії з дорослим: малюк белькоче, показує або плаче, а дорослий відповідає поглядом, словами, обіймами. Гарвардський центр називає це «подача і відповідь» (serve and return), як у тенісі: з таких обмінів будуються зв’язки в мозку, потрібні для спілкування. Давати раду почуттям дитина теж учиться поруч із дорослим: їй потрібна спільна регуляція — підтримка турботливого дорослого, з якої поступово виростає вміння заспокоюватися самостійно.

Як батьки відповідають на почуття дитини

Дослідники виокремлюють три шляхи, якими батьки вчать дитину поводитися з почуттями: як Ви відповідаєте на її сльози, страх і злість; чи говорите Ви з нею про емоції; як Ви самі виражаєте свої. В огляді Ненсі Айзенберг і колег усі три шляхи були пов’язані з емоційною та соціальною компетентністю дитини: наприклад, негативна емоційність батьків — із меншою соціальною компетентністю. Це зв’язок, а не доведена причина: більшість досліджень кореляційні, і вплив іде в обидва боки.

Джон Готтман описав чотири стилі — за тим, як батьки відповідають на почуття дітей:

• ігнорувальний: почуття дитини здаються неважливими, їх намагаються якнайшвидше прибрати, часто відволікаючи;

• несхвальний: за сльози, злість чи страх дитину критикують і карають;

• поблажливий: усі емоції приймають, але не допомагають дитині розв’язати проблему й не ставлять меж поведінці;

• емоційний коучинг (емоційне виховання): до складних почуттів дитини ставляться серйозно, не квапять її і використовують переживання як нагоду побути поруч і чогось навчити.

Це не ярлики: той самий батько чи мати в різні моменти відповідає по-різному. За спостереженнями Готтмана, навіть батьки, які володіють емоційним коучингом, проходять усі п’ять його кроків (про них — у наступному розділі) лише у 20–25 % випадків, тож звинувачувати себе нема чого.

Відволікти малюка, у якого тільки починається істерика, — звичайний прийом, його радять і AAP, і NHS. У Готтмана йдеться про інше: коли почуття дитини раз у раз намагаються якнайшвидше прибрати, так і не розібравшись у них.

Уявлення про те, які почуття можна показувати і як на них відповідати, різняться в різних сім’ях і культурах. Автори програми Tuning in to Kids пишуть, що в різних культурах непросто сприймається сама думка про те, щоб вислуховувати дитину й говорити з нею про гнів і почуття, які за ним стоять, замість того щоб карати за його прояви. Тому програму адаптують: матеріал проходять повільніше й дають батькам більше можливостей потренуватися. У самій програмі батьки розмірковують і про те, як рідна родина впливає на те, як вони виховують дітей.

П’ять кроків емоційного коучингу (емоційного виховання)

Готтман і Джоан Деклер описали ці кроки в книжці «Емоційний інтелект дитини»; російською вона вийшла у видавництві «Манн, Иванов и Фербер», де підхід названо емоційним вихованням. Ось кроки за матеріалами Інституту Готтмана та російського видання:

1. Помітити емоцію дитини — краще, поки вона ще не надто сильна.

2. Побачити в ній нагоду зблизитися з дитиною і чогось її навчити.

3. Вислухати зі співчуттям і показати, що Ви розумієте її почуття.

4. Допомогти дитині назвати емоцію словами.

5. Якщо потрібно — окреслити межі поведінки й разом розв’язати проблему.

Уточнення «поки вона ще не надто сильна» та «якщо потрібно» взято з опису кроків у програмі Tuning in to Kids. Визнати почуття — не означає погодитися з вимогою: «Розумію, як тобі хочеться залишитися» — і все одно піти. У Готтмана це звучить так: усі почуття допустимі, але не будь-яка поведінка.

Перед першим кроком варто прислухатися до себе. Якщо Ви злитеся або розгублені, зробіть паузу і кілька повільних вдихів — за словами Інституту Готтмана, це послаблює рефлекторні реакції. Удома, за порадою NHS, можна ненадовго вийти в іншу кімнату, переконавшись, що дитина в безпеці. На людях NHS радить не зважати на чужі погляди й намагатися зберігати спокій: крик у відповідь істерику не зупинить.

Ось як це може звучати. Час іти з майданчика, а Ваш п’ятирічний син плаче, кричить і копає гойдалку. Спочатку Ви спокійно й коротко зупиняєте небезпечне: «Гойдалку копати не можна, я тебе відведу» — AAP радить одразу зупиняти таку поведінку. Потім присідаєте поруч: «Тобі так хотілося ще погратися, а доводиться йти. Здається, ти злишся?» Син може погодитися або виправити: «Мені прикро!» — і Ви приймаєте його варіант.

Якщо дитина надто засмучена, щоб слухати, слів потрібно менше: побути поруч, обійняти, якщо вона дозволяє, і дочекатися, поки почуття вщухне. Іти все одно час: NHS радить не змінювати рішення лише заради того, щоб зупинити істерику. Коли син заспокоїться, можна разом придумати, як наступного разу попрощатися з майданчиком — востаннє скотитися з гірки чи помахати гойдалці.

Це не готовий текст: слова добирайте свої, а почуття пропонуйте як здогадку. Інститут Готтмана наголошує, що називати потрібно те, що дитина відчуває, а не те, що, на думку дорослого, вона має відчувати.

Що заважає:

• поспішати з рішенням чи моралізаторством, поки дитину не почуто;

• казати дитині, що вона має відчувати: «Нема чого тут злитися»;

• соромити чи карати за самі сльози і злість;

• змінювати рішення, аби лише припинити істерику.

З чого почати цього тижня — у дусі домашніх завдань із дослідження програми:

• помічати невеликі емоції дитини в спокійні хвилини;

• називати почуття як здогадку: «Здається, ти засмутився?»;

• увечері згадувати один випадок: що відчувала дитина, що відчували Ви і як Ви відповіли;

• спокійно поговорити з дитиною про почуття — її, Ваші чи героїв книжки.

Коли дитині важко дібрати слово, може допомогти колесо емоцій. Його прообраз — колесо почуттів, яке запропонувала Глорія Вілкокс: у центрі кола кілька основних почуттів, а до краю вони поділяються на дедалі точніші відтінки. Починати варто з центру: дошкільнята найраніше починають називати радість, злість і смуток, а слова для тонших почуттів з’являються поступово. Старшій дитині можна запропонувати знайти на колесі точніше слово: не просто «злюся», а «прикро» чи «досадно». Наше колесо складено за мотивами колеса Вілкокс, слова в ньому дібрано для української мови (рис. 4). Про те, як із віком зростає словник емоцій, — у статті «Соціально-емоційний розвиток».

Коли варто звернутися до фахівця

Спалахи гніву знайомі більшості сімей із дошкільнятами. У дослідженні майже 1 500 дітей 3–5 років понад 80 % хоча б раз на місяць улаштовували істерику, але щодня — менше ніж 10 %. Рідше траплялися спалахи, під час яких дитина ламала речі або била, кусала й копала інших, спалахи без зрозумілої причини та незвично тривалі.

NIMH радить звернутися до фахівця, якщо труднощі тривають тижнями чи місяцями й заважають життю дитини вдома, у школі або з друзями. Серед ознак, на які варто звернути увагу, у маленьких дітей:

• часті істерики або сильна дратівливість більшу частину часу;

• часті страхи чи тривога;

• часті болі в животі або головні болі без медичної причини;

• небажання гратися з іншими дітьми або труднощі з дружбою.

У старших дітей і підлітків:

• втрата інтересу до того, що раніше тішило;

• дедалі більше часу на самоті, уникання спілкування;

• самоушкодження;

• думки про самогубство.

Труднощі з регуляцією емоцій часто супроводжують синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) — у будь-якому віці. Якщо в дитини є СДУГ чи аутизм або вона пережила травму, емоційний коучинг не замінює діагностики й допомоги фахівця.

Якщо дитина говорить про самогубство або завдає собі шкоди, допомога потрібна одразу: зателефонуйте до місцевої екстреної служби — у країнах Європейського Союзу це 112, у США — 911 — або зверніться до лікаря. У США цілодобово працює і кризова лінія 988.

Програма Tuning in to Kids

Програму Tuning in to Kids («Налаштуватися на дітей») створили 1999 року професорка Софі Гавігерст і Енн Гарлі в Австралії, спираючись на праці Готтмана. Її мета — навчити батьків і дітей виражати емоції здоровим чином. Автори виходять із того, що кожна емоція має свою функцію, а складна поведінка дитини — знак, що їй важко розуміти й регулювати свої почуття.

Батьки вчаться розпізнавати, розуміти й регулювати свої емоції та емоції дитини, а між зустрічами пробують нові навички вдома й приносять приклади для обговорення. Є кілька версій програми: для батьків дітей 3–10 років, підлітків 11–18 років, малюків від року до чотирьох років, для татів, а для шкіл — Tuning in to Students. Зазвичай це 6–8 щотижневих зустрічей по дві години в групі, очно чи онлайн; є й індивідуальний формат.

Програму перевіряли в рандомізованих дослідженнях в Австралії та інших країнах. Батьки після неї краще усвідомлювали й регулювали свої емоції та рідше ігнорували почуття дитини; діти краще розуміли емоції, у них було менше проблем із поведінкою. За даними розробників, у дослідженні з 300 сім’ями Tuning in to Kids і програма позитивного батьківства Triple P однаковою мірою зменшили проблеми поведінки, а якщо в батьків були власні психологічні труднощі, Tuning in to Kids давала більше змін. Докладніше про дослідження та їхні обмеження — у розділі «Наукова основа: теорія і дослідження».

Емоційний коучинг в ABA&Psy

Засновниця ABA&Psy Анастасія Юн — ліцензований психолог у США. Мельбурнський університет сертифікував її як ведучу чотирьох програм: Tuning in to Kids (батьки дітей 3–10 років), Tuning in to Teens (батьки підлітків 11–18 років), Dads Tuning in to Kids (тати) і Tuning in to Students (учителі). Зустрічі відбуваються онлайн, у групі чи індивідуально, російською та англійською. Детальніше та форма для запитань — на сторінці «Емоційний коучинг».

Подолання стресу й регуляція емоцій — одна з головних тем у роботі Анастасії Юн в усіх напрямах: у супервізії фахівців, у психотерапії та психологічному консультуванні, у роботі з сім’ями, де стосунки батьків і дитини порушені й на першому плані складна поведінка.

Ці навички називають трансдіагностичними: вони важливі не для одного діагнозу, а для багатьох труднощів одразу. Стрес підвищує ризик тривоги, пригніченості та проблем поведінки, а те, як дитина дає раду стресу й своїм почуттям, може послаблювати або посилювати цей ризик.

За метааналізом Брюса Компаса та колег (2017), уміння розв’язувати проблему, заспокоюватися, приймати те, чого змінити не можна, і дивитися на ситуацію по-новому пов’язане в дітей і підлітків із меншою тривогою та пригніченістю й меншою кількістю проблем поведінки. Уникання труднощів, їх заперечення та придушення почуттів, навпаки, пов’язані з більш вираженими симптомами.

Для сімей із дітьми 2–7 років, де на першому плані складна поведінка, в ABA&Psy є терапія взаємодії батьків і дитини (PCIT). Зі своїми емоціями можна попрацювати на індивідуальних консультаціях психолога. Тих, хто працює з дітьми та сім’ями, можна знайти в реєстрі фахівців ABA&Psy.

Запитання та відповіді

З якого віку розвивати емоційний інтелект? З перших місяців: коли Ви відповідаєте на плач, белькіт і жести малюка поглядом, словами, обіймами, у нього будуються зв’язки в мозку, потрібні для спілкування. У дослідженні 2026 року діти починали розрізняти слова для почуттів близько двох років. Версії Tuning in to Kids є для батьків малюків від року, дітей 3–10 років і підлітків 11–18 років.

Що робити під час істерики? Зберігайте спокій: крик у відповідь істерику не зупинить. Якщо вона тільки починається, можна відволікти малюка. Удари, укуси й копання зупиняйте одразу. Не змінюйте рішення заради того, щоб істерика закінчилася. Поговорити про те, що сталося, краще, коли дитина заспокоїться.

Істерики у 4–5 років — це нормально? До чотирьох років істерики стають значно рідшими, а щодня вони бувають менш ніж у 10 % дошкільнят. Якщо спалахи часті, дитина роздратована більшу частину часу, це триває тижнями й заважає їй удома, у садочку чи з друзями, обговоріть це з педіатром або дитячим психологом.

Чи не розпещу я дитину, якщо прийматиму всі її почуття? Емоційний коучинг приймає почуття, але не будь-яку поведінку: п’ятий крок — окреслити межі й разом розв’язати проблему. Цим він відрізняється від поблажливого стилю, де емоції приймають, але меж не ставлять.

Що робити, якщо я сам зриваюся? Батьки теж помиляються. Допомагає пауза: кілька вдихів або, якщо дитина в безпеці, хвилина в іншій кімнаті. Після зриву можна повернутися й перепросити — Інститут Готтмана пише, що батьки теж учаться. Програми Tuning in to Kids навчають регулювати й свої емоції, а не лише емоції дитини; попрацювати зі своїми почуттями можна і на консультаціях психолога.

А якщо дитині 14? Кроки ті самі. Мета версії для підлітків — зміцнити зв’язок із підлітком через розмову про почуття: батьки вчаться підтримувати підлітка, співчувати йому й залишатися поруч.

Чи можна навчитися за книжкою? Почати можна з книжки: Готтман і Деклер докладно пояснюють підхід і п’ять кроків. Дослідження, про які йшлося вище, перевіряли групові програми з ведучим; досліджень про те, наскільки допомагає сама лише книжка, ми не знайшли.

Наукова основа: теорія і дослідження

Пізніше Маєр і Саловей описали модель чотирьох здібностей, з яких складається емоційний інтелект; її оновлену версію вони разом із Девідом Карузо опублікували 2016 року. У російськомовній адаптації тесту для підлітків ці здібності названо так: розпізнавання (ідентифікація) емоцій, посилення мислення (використання емоцій, щоб думати), розуміння й аналіз емоцій та керування емоціями.

У Денем і колег емоційна компетентність 143 дітей у 3–4 роки була пов’язана з їхньою соціальною компетентністю тоді ж і пізніше, у 5–6 років. Соціальну компетентність визначали за тим, як дитину приймають однолітки, і за оцінками вихователів.

Шкільні програми соціально-емоційного навчання добре вивчені. До метааналізу Дурлака та колег (2011) увійшли 213 програм і 270 034 учні: в учасників покращилися навички, ставлення до себе й інших, поведінка та навчання. За даними іншого метааналізу, користь зберігалася від пів року до 18 років після програм, а метааналіз 2023 року (424 дослідження з 53 країн) підтвердив ці висновки.

У дослідженні Террі Моффітт і колег, де близько 1 000 дітей спостерігали до 32 років, низький самоконтроль у дитинстві передбачав гірше здоров’я, залежності, фінансові труднощі та правопорушення незалежно від інтелекту й соціального становища родини. Самоконтроль — близька до емоційного інтелекту, але окрема здатність.

Подолання і регуляція емоцій як трансдіагностична мішень. Брюс Компас і Александра Беттіс у розділі посібника з терапії розладів у дітей і підлітків (2019) пишуть, що відмінності між подоланням і регуляцією емоцій багато в чому штучні, а стрес — неспецифічний чинник ризику для всього спектра інтерналізованих (тривога, пригніченість) і екстерналізованих (складна поведінка) проблем.

До метааналізу Компаса та колег (2017) увійшли 212 досліджень і 80 850 учасників. Із менш вираженими симптомами обох типів було пов’язане подолання первинного контролю (розв’язання проблеми, модуляція й вираження емоцій) і вторинного контролю (прийняття, відволікання, когнітивна переоцінка), а з більш вираженими — уникання, заперечення та придушення емоцій. Більшість досліджень у метааналізі були одномоментними.

Навички подолання й регуляції емоцій лежать в основі багатьох втручань: когнітивно-поведінкових, міжособистісної психотерапії, програм для сімей. У сімейній когнітивно-поведінковій програмі для дітей батьків із депресією зміни вторинного контролю в підлітків і позитивних прийомів виховання в батьків через пів року пояснювали приблизно половину ефекту програми через рік. Водночас Компас і Беттіс наголошують, що перевірок того, як саме ці зміни пояснюють дію програм, поки мало, і пропонують вивчати подолання й регуляцію емоцій разом із навичками виховання.

Емоційний коучинг належить до досліджень емоційної соціалізації, які узагальнили Айзенберг і колеги, і спирається на поняття батьківської метаемоційної філософії — того, що батьки думають і відчувають щодо своїх і дитячих емоцій. Готтман, Кац і Гувен (1996) спостерігали 56 сімей, коли дітям було 5, а потім 8 років. Вони пов’язали те, як батьки допомагали дитині з почуттями, з її фізіологічною регуляцією, успішністю, стосунками з однолітками та здоров’ям, але самі називали ці дані попередніми. Підсумки цієї лінії досліджень підбиває огляд Кац і колег (2012).

Дослідження Tuning in to Kids. У рандомізованому дослідженні 2010 року брали участь 216 батьків дітей 4–5 років: батьки частіше використовували емоційний коучинг і рідше ігнорували почуття дитини, діти краще розуміли емоції, а батьки й вихователі відзначали менше проблем із поведінкою.

Дослідження 2013 року провели з батьками 54 дітей 4–5 років, які звернулися до клініки через поведінку дитини. За словами батьків, проблем поведінки стало менше і після програми, і за звичайної допомоги в клініці, але тільки після Tuning in to Kids вихователі відзначали менше проблем із поведінкою, а діти краще розуміли емоції.

Версію для підлітків перевірили в дослідженні 2015 року з 225 батьками та 224 дітьми, які переходили з початкової школи до середньої. Сімейних конфліктів і екстерналізованих проблем стало менше, а в подальшому аналізі те, що батьки краще усвідомлювали й регулювали свої емоції та допомагали з ними дитині, було пов’язане зі зниженням інтерналізованих труднощів у підлітків.

У Швейцарії програму провели онлайн для батьків дітей 3–6 років (141 учасник): поведінка дітей покращилася, і через пів року результат зберігався, хоча ефект був невеликим.

Метааналізи. До метааналізу Інгленд-Мейсон і колег (2023) увійшли 15 рандомізованих досліджень програм емоційної соціалізації для батьків дітей від півтора до майже семи років. Покращилися батьківські практики (g = 0,50), емоційна компетентність дітей (g = 0,44) та їхня поведінка (g = 0,34); автори закликають до суворіших досліджень.

До метааналізу Заль-Ольсена та колег (2023) увійшли 33 дослідження, з них 25 — про Tuning in to Kids. Ефект для дітей і батьків виявився від невеликого до середнього: для екстерналізованих проблем d = 0,31, для інтерналізованих d = 0,25.

Обмеження: у 23 з 25 досліджень Tuning in to Kids серед авторів була розробниця програми, а участь розробників зазвичай підвищує ефект, про який повідомляють; звіти самих дітей були лише в чотирьох дослідженнях, клінічних вибірок майже не було. У цих дослідженнях вимірювали розуміння емоцій і поведінку дітей, а не емоційний інтелект за тестом.

Каліфорнійський інформаційний центр доказових практик для захисту дітей (CEBC) присвоїв Tuning in to Kids рейтинг 2 — «підтверджено дослідженнями» — у розділах про роботу з деструктивною поведінкою і про батьківські тренінги. У тих самих розділах терапія взаємодії батьків і дитини має рейтинг 1, і за виражених проблем поведінки її доказова база сильніша. За даними CEBC, програму розраховано на 6 щотижневих зустрічей для звичайних груп і 8 — для клінічних, плюс 1–2 підтримувальні зустрічі раз на два місяці.

В огляді Інгленд-Мейсон і Гонсалес (2020) крім Tuning in to Kids розглянуто PCIT-ED — версію терапії взаємодії батьків і дитини з акцентом на емоціях — і Triple P (Програма позитивного батьківства) з посиленим блоком про емоції. За висновками авторів, програми покращують те, як батьки допомагають дітям давати раду емоціям, а їхній вплив на регуляцію емоцій у самих дітей вивчено менше.

Теоретичну модель Tuning in to Kids і чинники її ефективності — дитина, батьки й родина, зміст, ведучий, організація та ширший соціальний, культурний і політичний контекст — автори описали 2025 року. Ведучих навчає центр Mindful Мельбурнського університету: три інтерактивні половини дня онлайн або два повні дні очно.