СДУГ у дитини: ознаки, діагностика і що допомагає

Вихователька каже, що чотирирічний син не може дочекатися своєї черги й раз у раз тікає з кола. Другокласниця начебто старається, але «витає в хмарах» і не дописує завдання. Підліток губить речі, усе відкладає і сам через це засмучується. За такими історіями може стояти синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ), а може — вік, утома, тривога чи щось інше.

Нижче — чим СДУГ відрізняється від звичайної дитячої активності, як його діагностують, що допомагає за даними досліджень, що змінюється, коли дитина дорослішає, і як обрати фахівця. Для тих, хто хоче розібратися глибше, наприкінці статті є розділ з оглядом досліджень.

Ми спираємося на рекомендації Американської академії педіатрії (AAP), Центрів з контролю та профілактики захворювань США (CDC), Національного інституту психічного здоров’я США (NIMH), Національного інституту здоров’я та вдосконалення медичної допомоги Великої Британії (NICE), а також на великі дослідження й метааналізи зі США та Європи. Правила діагностики й терапії в різних країнах відрізняються, тому звіряйтеся, будь ласка, з тим, як це влаштовано там, де Ви живете.

Коротко

1. Що таке СДУГ. Синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) — розлад нейропсихічного розвитку: дитині важко втримувати увагу й організовувати свої справи, вона може багато рухатися, перебивати інших і насилу чекати своєї черги. Ознаки з’являються в дитинстві й зазвичай зберігаються в підлітковому віці та в дорослих.

2. Як ставлять діагноз. Єдиного аналізу чи тесту на СДУГ немає. Фахівець збирає відомості від батьків, учителів та інших дорослих, які бачать дитину в різних ситуаціях, і перевіряє, чи немає інших причин схожих труднощів, наприклад тривоги чи депресії.

3. Що допомагає. Основа допомоги — батьківські програми з керування поведінкою, підтримка в школі, поведінкові методи та ліки. Що обрати першим, залежить від віку: у дітей до шести років починають з батьківської програми, а з шести років Американська академія педіатрії (AAP) радить поєднувати ліки з поведінковою допомогою та підтримкою в школі.

Для кого ця стаття і навіщоСтаття для всіх, кого цікавить тема СДУГ: для тих, хто виховує дітей чи працює з ними, і для тих, хто просто хоче в ній розібратися. Вона допоможе відрізнити СДУГ від звичайної дитячої активності, зрозуміти, як ставлять діагноз, і обрати допомогу, яку вивчено найкраще.

З чого почати — залежно від Вашого запитуЧитати все поспіль не обов’язково: розділи можна відкривати окремо.

Підозрюю СДУГЩо таке СДУГ
Ознаки: що нормально, а що варто обговорити з фахівцем
Як ставлять діагноз

Діагноз уже поставленоЩо допомагає: загальна картина
Поведінкові втручання при СДУГ
Ліки при СДУГ: коли звернутися до лікаря
Як обрати фахівця

Школа, дім і дорослішанняДопомога в школі
Емоції, сон і розпорядок удома
Коли дитина дорослішає

Хочу розібратися глибшеІндивідуальна психотерапія при СДУГ
Наукова основа: теорія і дослідження

Що таке СДУГ

NIMH описує СДУГ як розлад нейропсихічного розвитку: людині важко втримувати увагу, не відволікатися від справи й організовувати свої справи, вона може багато рухатися і не знаходити собі місця, перебивати інших і насилу чекати своєї черги. Ознаки з’являються в дитинстві й зазвичай зберігаються в підлітковому віці та в дорослих.

Тому СДУГ — не лише «дитяча» тема. Згідно з міжнародним консенсусом Всесвітньої федерації СДУГ, до 25 років повним критеріям СДУГ відповідає приблизно кожен шостий з тих, кому його діагностували в дитинстві, а залишкові труднощі, які й далі заважають, має приблизно половина. У багатьох до підліткового та юнацького віку гіперактивність та імпульсивність зменшуються, а труднощі з увагою нерідко залишаються.

СДУГ може позначатися на навчанні, стосунках і безпеці: дітям із СДУГ у середньому помітно важче будувати стосунки з однолітками — і дружбу, і те, наскільки їх приймають у компанії, а ризик випадкових травм у людей із СДУГ, за міжнародним консенсусом щодо СДУГ, на 40–50 % вищий. Ми пишемо про це не для того, щоб налякати. Коли зрозуміло, що СДУГ може супроводжувати людину й у дорослому житті, легше вчасно почати допомогу та змінювати її в міру дорослішання дитини.

У різних дітей СДУГ виглядає по-різному. CDC виокремлює три варіанти: з переважанням неуважності, з переважанням гіперактивності та імпульсивності й комбінований. Прояви можуть змінюватися з роками й посилюватися, коли зростають вимоги, — наприклад, із початком школи.

Точні причини СДУГ невідомі. Велику роль відіграє спадковість: за близнюковими дослідженнями спадковість СДУГ у середньому близько 74 %, тобто приблизно три чверті відмінностей між людьми в ознаках СДУГ пов’язані з генами. На те саме вказують дослідження родин і прийомних дітей. CDC називає й інші можливі чинники ризику: свинець, алкоголь і куріння під час вагітності, травми голови, психічне здоров’я батьків та обстановку в родині.

Це не означає, що батьки «винні» в СДУГ. Але від укладу родини залежить, як дитині живеться зі своїми труднощами, і тут батьки можуть зробити багато — про це розділ про поведінкові втручання. Попри поширену думку, цукор, судячи з досліджень, на поведінку не впливає: у метааналізі 23 досліджень, де ні діти, ні батьки, ні дослідники не знали, отримує дитина цукор чи цукрозамінник, цукор не змінював ні поведінки дітей, ні того, як вони справлялися з пізнавальними завданнями. Невеликого ефекту чи ефекту в окремих дітей автори повністю не виключають.

Ознаки: що нормально, а що варто обговорити з фахівцем

Маленькі діти рухливі й імпульсивні, і це частина нормального розвитку. Для дітей, молодших за чотири роки, AAP не дає рекомендацій щодо діагностики й терапії СДУГ: для цього поки бракує даних. Виняток один — батьківська програма з керування поведінкою. Тож якщо трирічній дитині важко в дитячому садку чи вдома, допомогу з поведінкою можна отримати й без діагнозу.

У багатьох країнах діагноз ставлять за Міжнародною класифікацією хвороб (МКХ). У МКХ-11 СДУГ має код 6A05 у групі розладів нейропсихічного розвитку. Згідно з її описом, неуважність і (або) гіперактивність з імпульсивністю тримаються щонайменше пів року, з’являються до 12 років, виходять за межі звичайного для віку, проявляються в різних ситуаціях — удома, у школі, з друзями — і безпосередньо заважають навчанню, роботі чи спілкуванню. Один «важкий» місяць або труднощі лише на одному уроці — ще не СДУГ.

На оцінку впливає й вік дитини в класі. В огляді 19 досліджень із 13 країн у більшості досліджень наймолодші в класі помітно частіше отримували діагноз СДУГ або ліки, ніж їхні старші однокласники. Якщо Ваша дитина — одна з наймолодших, про це варто сказати фахівцеві.

У дівчат СДУГ легко пропустити. Згідно з консенсусом британських експертів, дівчат із СДУГ рідше помічають і рідше скеровують до фахівця: у них частіше «тихіша» картина — розсіяність і відчуття внутрішнього неспокою замість помітної рухливості, — а багато хто з часом навчається маскувати свої труднощі. За даними CDC за 2022–2023 роки, у США діагноз хлопчикам ставлять майже вдвічі частіше, ніж дівчаткам: 13 % проти 7 %.

Як ставлять діагноз

У США діагноз може поставити психолог, психіатр, педіатр або інший лікар первинної ланки. Спираються при цьому на критерії американського Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів (DSM-5), як радить і AAP. В інших країнах порядок свій — дізнатися про нього можна в педіатра чи сімейного лікаря.

Єдиного аналізу чи тесту на СДУГ немає. Фахівець збирає відомості від батьків, учителів та інших дорослих, які бачать дитину в різних ситуаціях: наприклад, просить їх заповнити опитувальники про ознаки СДУГ. Тому на прийом корисно взяти нотатки вихователя чи вчителя. Для дошкільнят AAP називає придатними шкали, побудовані на критеріях DSM: вони допомагають послідовно зібрати відомості від батьків і вихователів.

Схожі труднощі бувають і з інших причин, а іноді такі стани поєднуються із СДУГ. AAP радить щонайменше перевірити, чи немає в дитини тривоги, депресії, виражених труднощів поведінки (опозиційно-зухвалого розладу чи розладу поведінки), порушень навчання й мовлення, аутизму, тиків, апное сну (зупинок дихання уві сні) та вживання психоактивних речовин. У підлітків AAP радить особливо уважно поставитися до вживання речовин і пам’ятати про можливу пережиту травму.

CDC додає медичний огляд з перевіркою слуху й зору і нагадує, що схожі труднощі бувають і при порушеннях сну. Тож якщо фахівець розпитує про сон, стрес і навчання, це частина звичайного оцінювання.

Діагноз варто ставити уважно, але й відкладати допомогу не потрібно. У 2022 році близько 30 % дітей із СДУГ у США не отримували ні ліків, ні поведінкової допомоги.

Що допомагає: загальна картина

Основа допомоги при СДУГ, за NIMH, — ліки та психосоціальні методи: батьківські програми, допомога в школі й когнітивно-поведінкова терапія. Що обрати першим, залежить від віку.

• До 4 років — лише батьківська програма з керування поведінкою, її можна пройти й без діагнозу: для інших рекомендацій поки бракує даних.

• 4–5 років — першою йде батьківська програма з керування поведінкою, до ліків; за AAP — ще й поведінкові методи в садку, якщо вони доступні. Якщо поведінкова допомога не дала значущого покращення, а труднощі й далі помітно заважають життю дитини, AAP допускає метилфенідат — це варто обговорити з лікарем. У Великій Британії NICE для дітей, молодших за п’ять років, не радить ліків без другої думки спеціалізованої служби.

• 6–11 років — AAP радить ліки разом із батьківською програмою і (або) поведінковими методами в класі, краще з обома, і підтримку в школі.

• 12–17 років — ліки за згодою підлітка, тренінги навичок і (або) поведінкові методи, якщо вони доступні, і допомога в навчанні; NICE пропонує розглянути курс когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), якщо ліки допомогли, але труднощі все ще помітно заважають.

Чому настанови радять поєднувати підходи, видно з великого рандомізованого дослідження MTA (Multimodal Treatment Study of ADHD — дослідження комплексної терапії СДУГ). У ньому 579 дітей 7–9 років протягом 14 місяців отримували ліки з ретельним добором дози, інтенсивну поведінкову допомогу (для батьків, у школі й для самої дитини), їх поєднання або звичайну допомогу в місцевих фахівців.

Покращення були в усіх групах. Щодо самих ознак СДУГ ліки й поєднання підходів допомогли більше, ніж поведінкова та звичайна допомога, а одне від одного помітно не відрізнялися.

Натомість за низкою інших показників — опозиційною та агресивною поведінкою, тривожністю й пригніченістю, соціальними навичками за оцінкою вчителів, стосунками батьків із дитиною та успіхами в читанні — поєднання виявилося кращим за поведінкову і (або) звичайну допомогу, а самі лише ліки — ні. Автори обережно пишуть, що поєднання могло дати невеликі переваги поза межами самих ознак СДУГ.

Різні форми допомоги покращують різне. Батьківські програми покращують поведінку дитини, допомагають батькам частіше використовувати теплі, підтримувальні прийоми й покращують їхні стосунки з дитиною, і ці покращення у середньому зберігаються й через кілька місяців після завершення програми. Ліки безпосередньо зменшують самі ознаки СДУГ: під час приймання стимуляторів їх стає менше у 70–80 % дітей.

Поведінкові втручання при СДУГ

Поведінкові втручання допомагають не «виправити» дитину, а змінити те, що її оточує: як дорослі звертаються до дитини з проханнями, як помічають те, що в неї виходить, як улаштовані розпорядок і правила. Батьки вчаться заохочувати бажану поведінку, вибудовувати зрозумілу структуру й послідовно реагувати на порушення правил, а також доброзичливо спілкуватися з дитиною. Вихователів і вчителів теж можна навчити цих прийомів.

Ці втручання перевіряють у дослідженнях давно. Огляд 1998 року відніс поведінкову батьківську програму й поведінкові методи в класі до добре обґрунтованих методів, а огляд 2008 року підтвердив цей висновок і додав до них інтенсивні поведінкові програми для груп дітей у вільний час, наприклад літні табори. Сьогодні до доказових психосоціальних методів належить і навчання навичок організації — планування, розподілу часу, ладу в навчальних речах.

Батьківська програма. Зазвичай це 8–16 зустрічей із фахівцем, на яких батьки опановують прийоми й пробують їх удома з дитиною. Для дітей, молодших за шість років, її радять першою, бо маленьким дітям поки важко змінювати свою поведінку без допомоги дорослих. Користь батьківських програм, за даними досліджень, від невеликої до середньої — залежно від того, що оцінювали, і багатьом родинам буває важко почати програму чи пройти її до кінця. Якщо так сталося, про це можна сказати фахівцеві й разом пошукати зручний формат.

Варто знати й про межі. У метааналізі 2013 року, коли одразу після курсу поведінку дитини оцінювали люди, які не знали, чи проходила родина програму, її вплив на самі ознаки СДУГ ставав набагато меншим і переставав бути значущим, хоча за оцінками близьких дорослих він був помітним. У новішому метааналізі, де родини спостерігали в середньому близько п’яти місяців після програми, невеликі покращення трималися і в ознаках СДУГ, і в поведінці, вихованні та стосунках батьків із дитиною, а оцінки ознак СДУГ у тих, хто знав і не знав про програму, помітно не розходилися.

Одна з таких програм — терапія взаємодії батьків і дитини (PCIT) для дітей 2–7 років. Її згадує настанова AAP, а Каліфорнійський центр доказових практик у сфері захисту дітей (CEBC) присвоїв їй найвищий рейтинг у розділі про допомогу при порушеннях поведінки.

Програма проходить у два етапи: спершу батьки вчаться йти за дитиною в грі й хвалити її, називаючи, що саме вдалося, потім — давати чіткі вказівки, хвалити за слухняність і спокійно застосовувати тайм-аут, якщо дитина не слухається. Фахівець спостерігає за грою й підказує батькам безпосередньо під час неї через навушник.

Індивідуальна психотерапія при СДУГ

Чи допоможе, якщо дитина сама ходитиме до психолога? Відповідь залежить від віку, від того, з чим потрібна допомога, і від уподобань самої родини.

Для маленьких дітей головне — робота з батьками. CDC пише, що ігрова терапія допомагає дитині виражати свої переживання й почуття через гру, але поки не доведено, що вона чи розмовна терапія зменшують самі ознаки СДУГ у маленьких дітей. Тому першим вибором для дітей, молодших за шість років, CDC називає батьківську програму.

Про КПТ для підлітків даних поки небагато, і настанови оцінюють їх по-різному. Якщо ліки підліткові допомогли, але ознаки СДУГ усе ще помітно заважають хоча б в одній сфері життя, NICE пропонує розглянути курс КПТ. На ньому підліток учиться спілкуватися з однолітками, розв’язувати проблеми, володіти собою, уважно слухати інших, давати раду своїм почуттям і виражати їх.

У невеликому рандомізованому дослідженні брали участь 46 підлітків 14–18 років, які приймали ліки, але труднощі в них зберігалися. Після курсу КПТ, за оцінкою батьків, ознаки СДУГ зменшилися на 30 % і більше в половини підлітків, а серед тих, хто поки чекав своєї черги, — у 18 %.

Водночас AAP зазначає, що помітного покращення в повсякденному житті від когнітивно-поведінкових підходів у підлітків у дослідженнях не показано, натомість тренінги навичок, потрібних для навчання, стабільно приносять користь — особливо якщо займатися довго й регулярно отримувати зворотний зв’язок. Про психологічну допомогу дорослим — у розділі «Коли дитина дорослішає».

Окреме питання — інші труднощі поряд із СДУГ. За опитуванням батьків у США 2022 року (CDC), майже 78 % дітей із СДУГ мають хоча б один супутній стан, приблизно 4 з 10 — тривожні розлади, трапляється й депресія. AAP радить лікареві під час обстеження на СДУГ перевіряти, чи немає таких станів; якщо вони є, лікар із потрібним досвідом може сам зайнятися їх терапією або скерувати до профільного фахівця.

Якщо Ви помічаєте в дитини тривогу, пригніченість чи наслідки пережитої травми, скажіть про це фахівцеві: таким труднощам буває потрібна своя допомога, зокрема індивідуальна психотерапія.

Для супутніх труднощів є свої настанови і свій набір методів. Наприклад, при помірній чи тяжкій депресії в дітей 5–11 років NICE пропонує розглянути сімейну інтерперсональну психотерапію (ІПТ), сімейну терапію, психодинамічну психотерапію або індивідуальну КПТ. Підліткам 12–18 років NICE спершу радить індивідуальну КПТ, а якщо вона не підходить — інтерперсональну психотерапію для підлітків, сімейну терапію, коротку психосоціальну допомогу чи психодинамічну психотерапію.

При виражених труднощах поведінки — опозиційно-зухвалому розладі чи розладі поведінки — NICE радить батьківські програми для дітей 3–11 років, групові програми для 9–14 років, де діти вчаться розв’язувати соціальні задачі, а підліткам 11–17 років із розладом поведінки — комплексну допомогу, наприклад мультисистемну терапію. А при соціальному тривожному розладі в дітей і підлітків основою залишається КПТ, сфокусована на соціальній тривозі; у молодших — з навчанням батьків.

Окремо про пережиту травму. Її наслідки бувають схожими на СДУГ. Згідно з посібником для фахівців Національної мережі з дитячого травматичного стресу США (NCTSN), після травми дитина може бути збудженою, неспокійною й насторожі, і це легко сплутати з гіперактивністю. За позірною неуважністю може стояти дисоціація, коли дитина ніби «вимикається», або уникання всього, що нагадує про те, що сталося.

Буває, що в дитини є і СДУГ, і наслідки травми, і тоді труднощів зазвичай більше. Тому фахівцям радять розпитувати про пережите й ураховувати травму в плані допомоги.

Дослідження знаходять зв’язок між пережитим насильством чи нехтуванням потреб дитини та СДУГ, але чи спричиняє насильство СДУГ, поки неясно: систематичний огляд 2023 року називає дані про те, що тут причина, а що наслідок, суперечливими.

При посттравматичному стресовому розладі (ПТСР) у дітей є своя рекомендована допомога. Дітям і підліткам 7–17 років із ПТСР або клінічно значущими симптомами ПТСР NICE радить індивідуальну КПТ, сфокусовану на травмі, а для дітей 5–6 років — розглянути її. Якщо така КПТ не допомогла або дитині важко до неї долучитися, для 7–17 років NICE пропонує розглянути десенсибілізацію та переробку рухами очей (EMDR). Дорослим із ПТСР NICE пропонує КПТ, сфокусовану на травмі, а після подій, не пов’язаних із бойовими діями, якщо минуло понад три місяці, — і EMDR.

Важать і вподобання самої людини. У метааналізі 53 досліджень, у яких брали участь понад 16 тисяч клієнтів, ті, хто отримував ту допомогу, якій самі надавали перевагу, рідше кидали терапію й у середньому досягали трохи кращих результатів. А за метааналізом 28 досліджень із дітьми та підлітками міцніший робочий альянс із фахівцем був пов’язаний із кращими результатами. Вибір методу варто обговорювати разом: при депресії, наприклад, NICE прямо радить обговорювати вибір психологічної допомоги з дитиною та її родиною.

Психологічна допомога буває потрібна й самим батькам. За метааналізом 44 досліджень, батьки дітей із СДУГ у середньому відчувають більше стресу, ніж батьки дітей без таких труднощів. Стрес тим вищий, чим сильніші в дитини ознаки СДУГ і труднощі поведінки, а в батьків — симптоми депресії. За даними, які наводять дослідники, понад половина мам дітей із СДУГ хоча б раз у житті переживали клінічну депресію, а симптоми депресії в мами пов’язані з тим, що їй важче давати раду вихованню, і з гіршими результатами розвитку дитини та допомоги їй.

Безпосередній вплив індивідуальної психотерапії батьків на СДУГ дитини поки вивчено мало. У невеликому рандомізованому дослідженні 98 мам із симптомами депресії, які виховують дітей із СДУГ, займалися в групах: одні — за звичайною програмою для батьків, інші — за тією самою програмою разом із КПТ депресії. Другий варіант дав попередні обнадійливі результати: у мам було менше симптомів депресії, у дітей — труднощів поведінки. Щоправда, щодо теплого, підтримувального спілкування з дитиною звичайна програма через кілька місяців виявилася навіть кращою, тож питання ще вивчають.

А в іншому дослідженні, не пов’язаному із СДУГ, ремісія депресії в мам на тлі ліків була пов’язана зі зменшенням симптомів і діагнозів у їхніх дітей 7–17 років.

NICE радить подумати й про потреби батьків, які самі мають СДУГ: наприклад, чи потрібна їм підтримка в організації, щоб дотримуватися плану терапії дитини й упоратися зі шкільним розпорядком. Там само NICE радить близьким дитини із СДУГ звернутися по оцінку й власних потреб — особистих, соціальних і пов’язаних із психічним здоров’ям. Тому, якщо Ви помічаєте в себе постійну втому, тривогу чи пригніченість, допомога для себе — психотерапія, психологічне консультування чи допомога лікаря — теж частина допомоги родині.

Допомога в школі

Школа — місце, де СДУГ часто найпомітніший. CDC описує два шкільні підходи, які показали ефективність: навчання навичок організації та поведінкові методи в класі — наприклад, систему заохочень або щоденну картку поведінки, яку заповнює вчитель.

Учителеві CDC радить:

• частіше помічати й відзначати те, що в дитини виходить;

• давати зрозумілі завдання й перевіряти, чи зрозуміла їх дитина;

• дозволяти перерви, бо втримувати увагу дитині із СДУГ коштує додаткових зусиль;

• прибирати те, що відволікає;

• регулярно підтримувати зв’язок із батьками.

У США підтримку в школі оформлюють через індивідуальну освітню програму (IEP) або план 504, а Закон про освіту осіб з інвалідністю (IDEA) описує, як школа має діяти, якщо складна поведінка пов’язана з порушенням дитини. У європейських та інших країнах свої системи підтримки, тому про можливості краще запитати в школі дитини чи в місцевих фахівців.

Ліки при СДУГ: коли звернутися до лікаря

Рішення про ліки ухвалює лікар разом із родиною, і ця стаття не замінює консультації лікаря. Ми розповідаємо, що кажуть настанови й дослідження, щоб Вам було простіше прийти до лікаря зі своїми запитаннями. Думати про ліки для дитини буває тривожно, і це зрозуміло. Але розмова з лікарем — ще не рішення. Згідно з NICE, перед початком будь-якої терапії СДУГ фахівець обговорює з дитиною та родиною користь і ризики медикаментозних і немедикаментозних методів, а також їхні вподобання й побоювання.

Коли варто поговорити з лікарем. Для дітей шести років і старших CDC і AAP радять ліки разом із поведінковою терапією, а поведінкову терапію, за CDC, часто корисно починати одразу після діагнозу. Тому невдовзі після діагнозу варто обговорити з лікарем і поведінкову допомогу, і ліки, навіть якщо Ви поки вагаєтеся.

Для дітей 4–5 років до лікаря варто повернутися, якщо поведінкова допомога не дала значущого покращення, а повсякденне життя дитини й далі порушене помірно чи сильно: тоді AAP допускає призначення метилфенідату. У Великій Британії NICE радить пропонувати ліки дітям від п’яти років лише тоді, коли зміни в обстановці вже випробувано, а ознаки СДУГ усе ще стійко й помітно заважають хоча б в одній сфері життя.

Хто призначає. За NICE, медикаментозну терапію починає лише фахівець із підготовкою та досвідом у діагностиці й терапії СДУГ. У США настанова AAP адресована педіатрам та іншим лікарям первинної ланки, тож почати можна з педіатра. Якщо дитина вже займається з психологом або поведінковим аналітиком, це важлива частина допомоги, але питання про ліки вирішує лікар. Розкажіть йому, що вже дає поведінкова допомога: так йому буде легше побачити всю картину.

Що буває до початку терапії. Перед призначенням лікар за рекомендаціями NICE перевіряє, що ознаки й далі відповідають критеріям СДУГ і терапія справді потрібна, розпитує про психічне й фізичне здоров’я дитини, її навчання та повсякденне життя, вимірює зріст, вагу, пульс і тиск, розпитує про здоров’я серця й оглядає дитину. Електрокардіограма (ЕКГ) потрібна не всім — про це нижче.

Як добирають ліки. Основні групи — стимулятори й нестимулювальні препарати. CDC пише, що стимулятори діють швидко, а нестимулювальні препарати — повільніше, але їхня дія може тривати до доби. Ліки діють на дітей неоднаково, тому лікареві буває потрібно спробувати кілька препаратів і доз.

AAP радить добирати дозу поступово — до найбільшої користі за прийнятних побічних ефектів. Там само сказано, що приблизно 40 % людей підходить будь-який із двох основних видів стимуляторів — метилфенідат і амфетаміни, а ще приблизно 40 % — лише один із них. Тож якщо перший препарат не підійшов, це ще не означає, що ліки не допоможуть.

Для дітей від п’яти років і підлітків NICE називає препаратом першого вибору метилфенідат — короткої чи тривалої дії. Порівняльний метааналіз 133 досліджень з урахуванням і користі, і переносимості теж підтримує метилфенідат як переважний варіант для короткострокової терапії дітей і підлітків; про довгострокові ефекти даних поки менше. Які препарати дозволені, залежить від країни, тож уточнюйте це в лікаря там, де Ви живете.

Як лікар спостерігає за терапією. AAP називає СДУГ хронічним, тобто тривалим, станом і радить спостерігати дитину так само, як інших дітей з особливими потребами в медичній допомозі: з постійним спостереженням у свого лікаря та на зв’язку зі школою й іншими фахівцями. NICE радить вимірювати зріст кожні пів року, вагу в дітей 10 років і молодших — кожні три місяці, а пульс і тиск — до і після кожної зміни дози й кожні пів року. Щонайменше раз на рік терапію переглядають, а якщо за балансом користі й ризиків це доречно, обговорюють пробну перерву чи зниження дози.

Що можете зробити Ви. NICE радить відзначати побічні ефекти, наприклад за готовим списком, і стежити за сном, наприклад у щоденнику сну. Якщо щось непокоїть — наприклад, у дитини знизився апетит або вона гірше спить, — розкажіть про це лікареві.

У травні 2023 року Управління з контролю якості харчових продуктів і лікарських засобів США (FDA) зажадало оновити попередження в інструкціях до всіх стимуляторів — про ризики неправильного застосування, зловживання, залежності й передозування. Лікарям при цьому радять пояснювати родинам, як зберігати й утилізувати ліки та чому їх не можна давати нікому іншому.

NICE радить лікарям і батькам стежити, чи не зростає ризик, що стимуляторами почнуть зловживати або передавати їх іншим: цей ризик може змінюватися з віком і обставинами.

У батьків бувають побоювання, і щодо них є дані.

• Залежність. У метааналізі 15 довгострокових досліджень терапія стимуляторами в дитинстві не підвищувала й не знижувала ризик уживання психоактивних речовин у майбутньому.

• Серце й тиск. З 2019 року NICE уточнює: ЕКГ перед початком терапії не потрібна, якщо розпитування й огляд не виявили проблем із серцем і дитина не приймає інших ліків, які можуть підвищувати ризик для серця. У шведському дослідженні дітей і дорослих 6–64 років триваліше приймання ліків від СДУГ було пов’язане з трохи вищим ризиком серцево-судинних захворювань, насамперед підвищеного тиску та хвороб артерій: у середньому приблизно на 4 % за кожен рік приймання. Найсильніше ризик зростав у перші три роки, а потім залишався приблизно на тому самому рівні. За даними авторів, значущим це зростання було лише за доз, більш ніж у півтора раза вищих за стандартну добову. Автори радять лікарям протягом усієї терапії регулярно стежити за тиском і роботою серця.

• Зріст. У довгостроковому спостереженні MTA в тих, хто в дитинстві та юності постійно чи час від часу приймав стимулятори, дорослий зріст був у середньому приблизно на 2,5 см меншим, ніж у тих, хто їх майже не приймав.

• Довгострокова користь. У тому самому спостереженні до 25 років тяжкість симптомів у тих, хто приймав, і тих, хто майже не приймав ліки, помітно не відрізнялася. Це дані спостереження, а не пряме порівняння. Вони нагадують, що ліки — одна з частин допомоги і що терапію варто регулярно переглядати разом із лікарем.

Є й дані про користь, яка виходить за межі самих ознак. У шведському дослідженні за національними медичними реєстрами, де було майже 150 тисяч людей із СДУГ віком від 6 до 64 років, у тих, хто почав приймати ліки в перші три місяці після діагнозу, ризик смерті в наступні два роки був нижчим.

Особливо помітною різниця була для смертей від неприродних причин, наприклад нещасних випадків і передозувань: цей ризик був приблизно на чверть нижчим. Це обсерваційне дослідження, і воно не доводить, що справа саме в ліках, але автори вважають, що своєчасний початок терапії може бути важливим.

На прийом до лікаря можна взяти свої запитання:

• якої користі чекати і як ми зрозуміємо, що ліки допомагають;

• які побічні ефекти можливі і коли нам варто зателефонувати;

• як добиратимуть дозу і як часто потрібно приходити;

• що вимірюватимуть — зріст, вагу, пульс, тиск;

• як ліки поєднуються з поведінковою допомогою та підтримкою в школі;

• коли ми разом переглянемо рішення.

Що поки не доведено

Батькам пропонують багато способів допомогти дитині, і зрозуміло бажання спробувати все. Ось що відомо про найпоширеніші.

Дієти й добавки. NICE не радить виключати з раціону штучні барвники й харчові добавки як загальний захід при СДУГ, а добавки з жирними кислотами для терапії СДУГ у дітей і підлітків, за NICE, не варто ні радити, ні пропонувати. Якщо батьки помічають зв’язок поведінки з якимись продуктами, NICE пропонує вести щоденник харчування й поведінки, а якщо зв’язок підтверджується, звернутися до дієтолога.

У метааналізі Європейської групи з розроблення настанов щодо СДУГ добавки жирних кислот трохи зменшували симптоми навіть за оцінками тих, хто, імовірно, не знав, чи отримує дитина добавки, але наскільки це помітно в житті, поки неясно. Виключення штучних барвників давало дещо більший ефект, проте в багатьох дослідженнях брали участь діти, яких відбирали через харчову чутливість.

Нейрофідбек. NIMH відносить його до новіших методів, а в дослідженнях, де поведінку оцінювали люди, які не знали, чи проходила дитина заняття, значущого ефекту на ознаки СДУГ не було. Те саме стосується комп’ютерних тренувань уваги: AAP відносить їх і нейрофідбек до методів, щодо яких даних замало або користь мала.

Стимуляція мозку, зокрема мікрополяризація. У мережевому метааналізі 2025 року жоден вид неінвазивної стимуляції мозку значуще не зменшив неуважності чи гіперактивності порівняно з імітацією процедури.

Ноотропи й «нейропсихологічна корекція». Їх немає серед методів, які рекомендують AAP і NICE. Якщо Вам їх пропонують, запитайте фахівця, на які дослідження він спирається.

Емоції, сон і розпорядок удома

Дітям із СДУГ часто важко давати раду сильним почуттям. За оглядом 2014 року, труднощі з регуляцією емоцій поширені при СДУГ у будь-якому віці й помітно посилюють труднощі в повсякденному житті. Як допомогти дитині з почуттями, ми розповідаємо в статті «Емоційний інтелект у дитини», а коли потрібна індивідуальна психотерапія — у розділі про неї вище.

Удома можна спиратися на те саме, чого навчають на батьківських програмах, а NICE наголошує ще й на користі збалансованого харчування та регулярних фізичних навантажень. Якщо дитина погано спить, скажіть про це лікареві: порушення сну дають схожі труднощі.

І ще одне. СДУГ значною мірою успадковується, тому деякі батьки, читаючи про нього, упізнають себе. Це зрозуміла ситуація, і про свої труднощі теж можна поговорити з фахівцем.

Коли дитина дорослішає

Діти із СДУГ ростуть, і разом із ними змінюються і труднощі, і допомога. CDC пише, що з віком прояви СДУГ можуть виглядати інакше: гіперактивність, наприклад, слабшає або перетворюється на сильний внутрішній неспокій, а труднощі можуть посилюватися, коли зростають вимоги дорослого життя. Дорослим із СДУГ буває важко керувати увагою, доводити до кінця довгі нецікаві завдання й підтримувати лад у справах.

Підлітковий вік і рання дорослість приносять нові завдання: самостійне навчання, робота, гроші, водіння. NIMH зазначає, що підлітки й дорослі із СДУГ частіше ризикують, наприклад уживають психоактивні речовини, а на роботі та з грошима в них частіше бувають труднощі. Ризик дорожніх аварій при СДУГ теж вищий. У дослідженні понад 2,3 мільйона американців із СДУГ приймання ліків було пов’язане з меншим ризиком аварій, після яких люди потрапляли до відділення невідкладної допомоги, але такі дані спостереження не доводять, що причина саме в ліках.

Окремий етап — перехід до дорослої системи допомоги. NICE радить до закінчення школи знову оцінити, чи потрібна підліткові допомога надалі. Якщо потрібна, перехід до дорослих фахівців, зазвичай до 18 років, варто заздалегідь спланувати разом із самим підлітком і, якщо доречно, з батьками. Після переходу дорослі фахівці проводять повне оцінювання того, як він дає собі раду в особистому житті, навчанні, роботі та спілкуванні. Дитячі й дорослі служби в різних країнах улаштовані по-різному, тому дізнатися, як це організовано там, де Ви живете, краще заздалегідь.

Допомога при цьому не закінчується. За CDC, дорослим допомагають ліки (найчастіше стимулятори), психотерапія та інші поведінкові методи або їх поєднання; для успіху важливо регулярно стежити за результатом і за потреби змінювати план. NICE пропонує дорослим ліки, якщо ознаки СДУГ після змін в обстановці все ще помітно заважають хоча б в одній сфері життя.

Якщо потрібна допомога без ліків або разом із ними, NICE пропонує щонайменше структуровану психологічну підтримку, зосереджену на СДУГ, з регулярними зустрічами чи дзвінками; вона може містити елементи КПТ або повний курс. У метааналізі КПТ у дорослих зменшувала ознаки СДУГ помітно сильніше, ніж у тих, хто чекав своєї черги, а перед іншими видами допомоги її перевага була меншою.

У мережевому метааналізі 2025 року (113 рандомізованих досліджень) ознаки СДУГ за оцінкою фахівців зменшували кілька підходів, зокрема КПТ, практики усвідомленості та психоосвіта, але самі учасники значущої різниці не відзначали, а про довгостроковий ефект даних мало. Практики усвідомленості, за оглядом 31 дослідження, були кращими за просте очікування в черзі, але за активну допомогу — ледь помітно, тому автори вважають їх радше можливим доповненням до основної допомоги.

Допомогу при СДУГ варто планувати на роки вперед і поступово передавати підліткові дедалі більше рішень щодо неї: AAP, наприклад, радить починати ліки в підлітків за їхньою згодою.

Як обрати фахівця

Поведінкова допомога будується на спільній роботі родини й фахівця, тому вибір фахівця важливий. CDC радить за можливості шукати того, хто працює насамперед із батьками: деякі фахівці мають підготовку чи сертифікат із батьківської програми з доведеною ефективністю. На першій зустрічі можна запитати, чи буде фахівець:

• навчати прийомів, які спираються на заохочення бажаної поведінки, зрозумілу структуру й послідовну реакцію на порушення правил;

• навчати доброзичливо спілкуватися з дитиною;

• давати завдання, які Ви пробуватимете з дитиною вдома;

• регулярно зустрічатися з родиною, щоб стежити за змінами й підтримувати Вас;

• переглядати план і змінювати прийоми, якщо щось не допомагає.

У реєстрі фахівців ABA&Psy у картці кожного фахівця описано освіту й кваліфікацію, напрями роботи та методи, вік клієнтів і труднощі, з якими він працює; є й психологи, які ведуть індивідуальну психотерапію. Шукати можна за словами «СДУГ» або «поведінка». Але фахівця, який підійде саме Вам, у нашому реєстрі може й не бути, тому до пошуку варто підійти ретельно: перегляньте й інші каталоги та агрегатори фахівців, реєстри професійних асоціацій і порівняйте кількох кандидатів, перш ніж обрати.

Зверніть увагу на кілька речей:

• чи має фахівець підготовку з поведінкових втручань — наприклад, із батьківської програми на кшталт PCIT або з прикладного аналізу поведінки, ABA (сертифікати поведінкових аналітиків BCBA, IBA чи QBA);

• чи працює він із СДУГ і з дітьми того самого віку, що й Ваша дитина;

• чи працює він із родиною, а за потреби — разом зі школою;

• чи готовий він працювати разом із лікарем дитини, якщо дитина приймає ліки або Ви про них думаєте;

• чи готовий він обговорювати з Вами вибір методу й ураховувати Ваші вподобання;

• чи зручно Вам із ним спілкуватися.

Кваліфікацію поведінкових аналітиків можна перевірити у відкритих реєстрах — Ради із сертифікації поведінкових аналітиків (BACB), Міжнародної організації поведінкового аналізу (IBAO) і Ради з кваліфікованого прикладного аналізу поведінки (QABA). Ліцензію психолога, якщо у Вашій країні вона потрібна, перевіряють у місцевому ліцензійному органі.

Запитання й відповіді

Чи переросте дитина СДУГ? По-різному. У довгостроковому спостереженні MTA близько 30 % дітей у якийсь момент повністю позбувалися ознак, але в більшості з них вони потім поверталися. Майже в двох третин дітей періоди полегшення й труднощів змінювали одне одного, а наприкінці спостереження, приблизно до 25 років, стійко відновилися близько 9 %. Тому допомогу переглядають у процесі: CDC радить стежити, наскільки вона допомагає, і змінювати її за потреби.

Чи можна обійтися без ліків? Для дітей, молодших за шість років, настанови радять починати з батьківської програми. Для школярів AAP радить поєднувати ліки з поведінковими методами. Рішення ухвалюєте Ви разом із лікарем, і його можна переглядати.

До якого лікаря йти? Почати можна з педіатра чи сімейного лікаря. У Великій Британії, за NICE, діагноз ставить лише фахівець — психіатр, педіатр або інший фахівець охорони здоров’я з потрібною кваліфікацією, підготовкою та досвідом у діагностиці СДУГ; сімейний лікар сам первинного діагнозу не ставить і ліків не призначає, а скеровує до фахівця. У США діагноз може поставити і психолог; про ліки в цьому разі потрібно буде поговорити з лікарем. Як це влаштовано у Вашій країні, підкаже педіатр чи сімейний лікар.

Що робити, якщо ліки не підійшли? Сказати про це лікареві. CDC пише, що лікареві буває потрібно спробувати різні препарати й дози, а за AAP приблизно 40 % людей підходить лише один із двох основних видів стимуляторів. Тому невдалий перший досвід ще не означає, що ліки не допоможуть.

Чи не призведе терапія стимуляторами до залежності в майбутньому? У метааналізі 15 досліджень терапія стимуляторами в дитинстві не була пов’язана з вищим ризиком уживання психоактивних речовин пізніше. Про ризик зловживання самими стимуляторами варто поговорити з лікарем.

Чи винні ґаджети? У дослідженні 2 587 підлітків 15–16 років, які на початку не мали виражених ознак СДУГ, часте використання цифрових медіа було пов’язане з дещо більшою ймовірністю появи таких ознак у наступні два роки. Але це не доводить, що причина саме в ґаджетах.

Це через виховання? Точні причини СДУГ невідомі, а велику роль відіграє спадковість. CDC зараховує психічне здоров’я батьків і обстановку в родині до можливих чинників ризику, але це не означає, що батьки «винні». Поведінкові втручання якраз допомагають родині вибудувати зрозумілу структуру й правила.

Як говорити з учителем? Розкажіть, що допомагає дитині вдома, і домовтеся про регулярний зв’язок — CDC радить учителям підтримувати його з батьками. Щоденна картка поведінки, яку заповнює вчитель, — простий спосіб бачити, як минув день.

Наукова основа: теорія і дослідження

Класифікація й поширеність. У МКХ-11 СДУГ — 6A05 з трьома основними варіантами проявів; у США використовують DSM-5. За AAP, для діагнозу ознаки й спричинені ними труднощі мають бути зафіксовані більш ніж в одній важливій сфері життя (спілкування, навчання чи робота) — за відомостями від батьків, учителів, інших працівників школи та фахівців із психічного здоров’я. Для дошкільнят настанова називає шкали на основі DSM — ADHD Rating Scale-5, дошкільну версію ADHD Rating Scale-IV або іншу шкалу на основі DSM. У підлітків перед початком медикаментозної терапії AAP радить оцінювати ознаки вживання речовин.

За метааналізом 41 дослідження з 27 країн поширеність СДУГ у дітей і підлітків у світі — 3,4 % (95-відсотковий довірчий інтервал 2,6–4,5). Оцінки в окремих дослідженнях помітно різнилися; для психічних розладів загалом ці відмінності пояснювалися тим, наскільки вибірка представляла населення, як її набирали та яким діагностичним інтерв’ю користувалися. За опитуванням батьків 2024 року поточний діагноз СДУГ мають 11,7 % дітей США 3–17 років.

У систематичному огляді 19 досліджень із 13 країн (понад 15 млн дітей) у 17 дослідженнях із 19 наймолодші в класі помітно частіше отримували діагноз або ліки, зокрема в країнах із низькою частотою призначень; два данські дослідження знайшли слабкий ефект або не знайшли його.

Дівчата й генетика. Консенсус UK ADHD Partnership (2020) пов’язує різницю в діагнозах між статями — принаймні частково — з тим, що в дівчат СДУГ гірше розпізнають і їх рідше скеровують на обстеження, а також з іншим набором симптомів і супутніх станів і зі стратегіями, які маскують симптоми. Спадковість СДУГ за близнюковими дослідженнями в середньому близько 74 % (сімейні дослідження й дослідження прийомних дітей теж указують на передавання в родині); близько третини спадковості пояснює полігенний внесок багатьох поширених варіантів із малим ефектом.

Перебіг. У MTA (N = 558, вісім оцінювань за 2–16 років) близько 30 % дітей хоча б раз досягали повної ремісії, але в 60 % із них симптоми поверталися; стійке одужання до кінця спостереження — 9,1 %, стійке збереження симптомів — 10,8 %, хвилеподібний перебіг — 63,8 %, а залишкові симптоми в ранній дорослості зберігалися приблизно в 90 %. Автори пишуть, що ці дані ставлять під сумнів звичну оцінку, за якою до дорослого віку СДУГ минає приблизно в половини дітей: вона зазвичай спирається на одну точку вимірювання.

Згідно з міжнародним консенсусом Всесвітньої федерації СДУГ (Faraone et al., 2021; 208 тверджень, схвалених 80 авторами з 27 країн), до 25 років повним критеріям відповідає приблизно кожен шостий, а залишкові порушення має приблизно половина; до підліткового віку й ранньої дорослості гіперактивність та імпульсивність часто зменшуються, а неуважність нерідко зберігається. Там само наведено дані про те, що ризик випадкових травм при СДУГ вищий на 40–50 %; ризик серйозних транспортних пригод, за шведським реєстровим дослідженням, вищий майже на 50 %, а за метааналізом, який наводить консенсус, ризик дорожніх аварій вищий на 23 %.

Психосоціальні втручання. Pelham і Fabiano (2008) підтвердили статус добре обґрунтованих (well-established) методів для поведінкової батьківської програми й поведінкових методів управління класом і віднесли до таких втручань інтенсивні поведінкові програми для груп однолітків у вільний час, наприклад літні табори. Огляд Chacko та колег (2024) відносить до доказових методів і навчання навичок організації; ефекти батьківських програм, за їхніми даними, від невеликих до середніх залежно від того, що оцінювали, а родини нерідко не починають програму або кидають її, не закінчивши.

У метааналізі Європейської групи з розроблення настанов щодо СДУГ усі дієтичні (стандартизована різниця середніх, SMD, 0,21–0,48) і психологічні (SMD 0,40–0,64) методи за оцінкою найближчих до дитини спостерігачів давали значущий ефект, але за ймовірно «сліпого» оцінювання значущими залишалися лише добавки жирних кислот (SMD 0,16) і виключення штучних барвників (SMD 0,42).

У метааналізі 27 досліджень з катамнезом у середньому 5,3 місяця покращення після поведінкової батьківської програми зберігалися щодо симптомів СДУГ, поведінки, позитивного виховання, відчуття батьківської компетентності та якості стосунків батьків і дитини, а відмінностей між «сліпими» й відкритими оцінками симптомів на катамнезі не було.

Індивідуальна психотерапія. За CDC, для ігрової та розмовної терапії в маленьких дітей не доведено покращення симптомів СДУГ, а батьківська програма з керування поведінкою — рекомендований перший вибір до 6 років. Для підлітків, яким ліки допомогли, але симптоми все ще значуще заважають хоча б в одній сфері, NICE (1.5.14) пропонує розглянути курс КПТ: соціальні навички з однолітками, розв’язання проблем, самоконтроль, навички активного слухання, уміння давати раду почуттям і виражати їх.

У рандомізованому дослідженні Sprich та колег (2016) (46 підлітків 14–18 років зі стійкими симптомами на стабільній дозі ліків; перехресний дизайн із групою очікування) за оцінкою незалежного «сліпого» експерта тяжкість симптомів за шкалою поточних симптомів (Current Symptom Scale) після КПТ була в середньому на 10,9 бала нижчою, ніж у групі очікування; частка тих, хто відповів на терапію (зниження симптомів щонайменше на 30 %), становила 50 % проти 18 % за оцінкою батьків і 58 % проти 18 % за оцінкою самих підлітків. AAP зазначає, що значущого покращення функціонування від когнітивно-поведінкових підходів у підлітків не показано, тоді як тренінги навичок, пов’язаних із навчанням, стабільно приносять користь.

Для дорослих, коли показана немедикаментозна терапія (1.5.16–1.5.17), NICE (1.5.18) пропонує щонайменше структуровану підтримувальну психологічну допомогу, зосереджену на СДУГ, з регулярним спостереженням; вона може містити елементи КПТ або повний курс. У метааналізі Young та колег КПТ одразу після курсу перевершувала групу очікування (4 рандомізовані дослідження; SMD 0,76) й активний контроль (3 дослідження; SMD 0,43).

У компонентному мережевому метааналізі Ostinelli та колег (2025) (113 рандомізованих досліджень, майже 15 тисяч дорослих) КПТ (SMD −0,76), когнітивна ремедіація (−1,35), практики усвідомленості (−0,79), психоосвіта (−0,77) і транскраніальна стимуляція постійним струмом (tDCS, −0,78; пор. «Нейромодуляція») перевершували плацебо лише за оцінкою клініцистів; за самооцінкою та за оцінкою клініцистів ефективність показали тільки стимулятори й атомоксетин; автори зазначають неузгодженість ефектів немедикаментозних методів між оцінювачами та брак довгострокових даних.

В огляді Oliva та колег (2021) (31 дослідження: 16 із дорослими, 14 із дітьми, 1 змішане) втручання на основі усвідомленості перевершували групу очікування, але в дослідженнях з активним контролем ефект був малим або незначним; у частині аналізів у дорослих виявлено публікаційне упередження, у дітей досліджень з активним контролем не було; автори лише допускають такі втручання як доповнення.

Супутні стани й вибір методу. За опитуванням батьків 2022 року, яке наводить CDC, майже 78 % дітей із СДУГ мають хоча б один супутній стан, приблизно 40 % — тривожні розлади, майже половина — труднощі поведінки. AAP у ключовому положенні 3 (key action statement, KAS) рекомендує щонайменше скринінг супутніх станів, а за KAS 7 лікар первинної ланки за наявності підготовки може почати їх терапію, інакше скеровує до профільного фахівця. Для самих супутніх станів є профільні настанови.

При помірній і тяжкій депресії NICE (NG134) для дітей 5–11 років пропонує розглянути сімейну ІПТ, сімейну терапію, психодинамічну психотерапію або індивідуальну КПТ (1.6.4); для 12–18 років NICE пропонує індивідуальну КПТ щонайменше 3 місяці (1.6.5), а якщо вона не підходить, радить розглянути ІПТ для підлітків (IPT-A), сімейну терапію (засновану на прив’язаності чи системну), коротке психосоціальне втручання або психодинамічну психотерапію (1.6.6); вибір психологічної допомоги рекомендовано обговорювати з дитиною та родиною (1.6.2).

При опозиційно-зухвалому розладі й розладі поведінки NICE (CG158) рекомендує групові батьківські програми для дітей 3–11 років (1.5.1), групові програми розв’язання соціальних і когнітивних задач для 9–14 років (1.5.11) і мультимодальні втручання, наприклад мультисистемну терапію, при розладі поведінки в 11–17 років (1.5.13). При соціальній тривожності в дітей і підлітків NICE (CG159) рекомендує індивідуальну чи групову КПТ, сфокусовану на соціальній тривозі (1.5.3), із тренінгом батьківських навичок, особливо в молодших дітей; інших видів психотерапії для цієї групи настанова не називає.

У метааналізі Swift та колег (2018) (53 дослідження, понад 16 тисяч клієнтів) урахування вподобань клієнта було пов’язане з меншою кількістю вибувань (відношення шансів 1,79) і кращими результатами (d Коена = 0,28), а в метааналізі Karver та колег (2018) (28 досліджень, 2 419 дітей і підлітків) робочий альянс проспективно був пов’язаний із результатом психотерапії (r = 0,19).

Батьки. У метааналізі 44 досліджень (22 опублікованих і 22 неопублікованих) батьки дітей із СДУГ повідомляли про більший батьківський стрес, ніж батьки дітей без клінічних труднощів (але не більший, ніж батьки інших дітей, скерованих до фахівців); зі стресом була пов’язана тяжкість симптомів СДУГ, а супутні труднощі поведінки в дитини й депресивні симптоми в батьків його передбачали. NICE (1.4.8) радить ураховувати потреби батьків, які теж мають СДУГ.

За даними, які наводять Chronis-Tuscano та колеги (2013), понад 50 % матерів дітей із СДУГ мають в анамнезі великий депресивний розлад, а материнські депресивні симптоми пов’язані з порушеннями батьківської поведінки й передбачають гірші результати розвитку та терапії при СДУГ. У їхньому рандомізованому дослідженні на етапі розроблення методу (98 матерів дітей 6–12 років щонайменше з легкими депресивними симптомами; груповий формат) інтегрована програма, що поєднує поведінковий тренінг для батьків і КПТ депресії, отримала попередню підтримку порівняно зі стандартною батьківською програмою; ефекти були від малих до помірних, а щодо спостережуваного позитивного виховання на катамнезі кращою виявилася стандартна програма.

Поза контекстом СДУГ у дослідженні STAR\*D-Child (Weissman et al., 2006; 151 пара мати — дитина 7–17 років) ремісія материнської депресії на тлі медикаментозної терапії була пов’язана зі зниженням симптомів і діагнозів у дітей. Прямих рандомізованих даних про вплив індивідуальної психотерапії батьків на результати СДУГ у дитини поки мало.

Травма. У британському близнюковому дослідженні E-Risk (Stern et al., 2018; 2 232 близнюки) жорстоке поводження й нехтування потребами дитини були тісно пов’язані із СДУГ і в дитинстві, і в ранній дорослості. У дитинстві зв’язок був зосереджений у дітей із супутнім розладом поведінки, і в однояйцевих близнюків зв’язок множинної віктимізації із симптомами СДУГ пояснювався генетичними чинниками, а в ранній дорослості частково зберігався. СДУГ у дитинстві передбачав подальше жорстоке поводження, а жорстоке поводження в дитинстві з поправкою на дитячий СДУГ не було пов’язане із СДУГ у ранній дорослості; автори пишуть, що їхні дані не підтримують причинного зв’язку між жорстоким поводженням у дитинстві та СДУГ у дорослих.

Систематичний огляд проспективних досліджень за критеріями Бредфорда Гілла (Bali et al., 2023) підтвердив зв’язок, але знайшов суперечливі дані про його напрям і механізми.

NCTSN та американська асоціація CHADD (Children and Adults with ADHD; 2016) рекомендують фахівцям, які працюють зі СДУГ, проводити скринінг травми й будувати план допомоги з її урахуванням, а при поєднанні СДУГ і травматичного стресу індивідуально адаптувати терапію.

NICE (NG116, 1.6.9–1.6.11) рекомендує індивідуальну КПТ, сфокусовану на травмі, дітям і підліткам 7–17 років із ПТСР або клінічно значущими симптомами: у разі звернення пізніше ніж через три місяці після події — пропонувати, через 1–3 місяці — розглянути; дітям 5–6 років — розглянути в разі звернення пізніше ніж через місяць. Десенсибілізацію та переробку рухами очей (EMDR) NICE рекомендує розглянути для 7–17 років у разі звернення пізніше ніж через три місяці, лише якщо дитина не відповіла на КПТ, сфокусовану на травмі, або не змогла до неї долучитися (1.6.13); дорослим із ПТСР NICE пропонує КПТ, сфокусовану на травмі, а після небойової травми в разі звернення пізніше ніж через три місяці — і EMDR (1.6.19).

Дослідження MTA. У рандомізованому дослідженні 579 дітей 7–9,9 року з комбінованим типом СДУГ 14 місяців отримували медикаментозну терапію з добором дози й щомісячними візитами, інтенсивне поведінкове втручання (батьківський, шкільний і дитячий компоненти), їх поєднання або звичайну допомогу в місцевих фахівців. Усі групи показали помітне зниження симптомів.

За більшістю симптомів СДУГ поєднання й медикаментозна терапія дали значуще більше покращення, ніж поведінкове втручання та звичайна допомога, а в прямому порівнянні одне з одним значуще не відрізнялися. Водночас поєднання, на відміну від самих лише ліків, перевершило поведінкове втручання і (або) звичайну допомогу щодо опозиційних і агресивних симптомів, інтерналізованих (тривожних і депресивних) симптомів, соціальних навичок за оцінкою вчителів, стосунків батьків із дитиною та успішності з читання. Медикаментозні стратегії дослідження перевершили звичайну допомогу, хоча дві третини дітей у цій групі теж отримували ліки. Автори доходять висновку, що поєднання могло дати скромні переваги за показниками поза межами основних симптомів.

До 25 років, за даними спостереження, симптоми в учасників із СДУГ залишалися помітно вираженішими, ніж в однокласників із групи порівняння (d Коена = 1,11); у тих, хто постійно чи час від часу приймав стимулятори, дорослий зріст був на 2,55 ± 0,73 см меншим, ніж у тих, хто майже не приймав, а зниження тяжкості симптомів у дорослому віці з прийманням ліків пов’язане не було. Це дані спостереження, а не рандомізоване порівняння.

Фармакотерапія. Мережевий метааналіз 133 подвійних сліпих досліджень з урахуванням ефективності та переносимості підтримує метилфенідат як переважний препарат короткострокової терапії в дітей і підлітків, а амфетаміни — у дорослих; автори закликають вивчати довгострокові ефекти.

За метааналізом 15 лонгітюдних досліджень (2 565 учасників) терапія стимуляторами в дитинстві не була пов’язана з подальшим уживанням речовин.

У шведському дослідженні «випадок — контроль» (10 388 випадків серцево-судинних захворювань і 51 672 контролі, 6–64 роки) кожен рік приймання був пов’язаний зі зростанням ризику на 4 % (відношення шансів, ВШ, 1,04), сильнішим — у перші три роки (ВШ 1,08) з подальшою стабілізацією; зв’язок був найпомітнішим для артеріальної гіпертензії (ВШ 1,80 за приймання понад 5 років) і захворювань артерій; автори радять зважувати користь і ризики та регулярно контролювати серцево-судинні показники.

За AAP відповідь на метилфенідат і амфетаміни індивідуальна: приблизно 40 % відповідають на обидва класи й близько 40 % — лише на один; у дошкільнят 4–5 років метилфенідат допустимий, якщо поведінкові втручання не дали значущого покращення за збереження помірного чи вираженого порушення функціонування.

NICE (NG87) рекомендує, щоб медикаментозну терапію починав фахівець із підготовкою та досвідом щодо СДУГ, і описує вихідне оцінювання (зріст, вага, пульс, тиск, серцево-судинний анамнез і огляд) та спостереження: зріст кожні 6 місяців, вага кожні 3 місяці в дітей 10 років і молодших, пульс і тиск до і після кожної зміни дози й кожні 6 місяців, перегляд щонайменше раз на рік; пробну перерву чи зниження дози розглядають, коли це виправдано балансом користі й шкоди.

У травні 2023 року FDA зажадало єдиних попереджень у рамці в інструкціях до всіх стимуляторів щодо неправильного застосування, зловживання, залежності й передозування; лікарям рекомендовано консультувати родини щодо зберігання, неприпустимості передавання препарату іншим і утилізації.

Довгострокові результати за даними національних реєстрів. У Швеції в 25 656 людей із СДУГ у періоди приймання ліків частота засуджень за злочини була на 32 % нижчою в чоловіків і на 41 % нижчою в жінок, ніж у періоди без ліків у тих самих людей; автори обережно пишуть, що ліки можуть знижувати цей ризик.

У данській когорті з 1,92 млн людей (з них 32 061 зі СДУГ) смертність при СДУГ була приблизно вдвічі вищою (повністю скориговане відношення показників смертності 2,07) і особливо високою за діагнозу, поставленого в дорослому віці (4,25). Надлишкова смертність була пов’язана переважно з неприродними причинами, насамперед із нещасними випадками. Супутні опозиційно-зухвалий розлад чи розлад поведінки підвищували смертність ще більше, але й у людей без них СДУГ залишався пов’язаним із вищою смертністю (1,50).

В американській когорті (Chang et al., 2017; понад 2,3 млн пацієнтів зі СДУГ, середній вік 32,5 року) приймання ліків було пов’язане з меншим ризиком дорожніх аварій, які потребували звернення до відділення невідкладної допомоги, і в чоловіків, і в жінок; автори наголошують, що дизайн спостереження не доводить причинності.

У шведському дослідженні (Li et al., 2024; 148 578 людей 6–64 років із вперше поставленим діагнозом), побудованому за принципом емуляції цільового випробування, тобто такому, що відтворює логіку рандомізованого випробування на даних спостереження, початок медикаментозної терапії протягом трьох місяців після діагнозу був пов’язаний із нижчою смертністю від усіх причин за два роки (відношення ризиків, ВР, 0,79; 95-відсотковий довірчий інтервал 0,70–0,88), насамперед від неприродних причин (ВР 0,75); щодо природних причин значущої різниці не було. Автори наголошують, що дизайн спостереження не дає змоги встановити причинність.

Нейромодуляція. У мережевому метааналізі 37 рандомізованих досліджень (1 615 учасників) жоден вид неінвазивної стимуляції мозку значуще не зменшив неуважності чи гіперактивності й імпульсивності порівняно з імітацією; окремі варіанти tDCS (у пострадянській практиці — мікрополяризація) покращували деякі когнітивні функції.

Емоційна дисрегуляція. За оглядом Shaw та колег (2014) вона поширена при СДУГ протягом усього життя й робить великий внесок у порушення функціонування; автори обговорюють три моделі її зв’язку із СДУГ і вважають, що увага до цього поєднання може змінити клінічні питання й підказати нові підходи до допомоги.

Школа. У США, якщо в дитини, яка отримує послуги за IDEA, поведінку визнано проявом порушення під час ухвалення рішення про дисциплінарну зміну місця навчання, закон вимагає функціонального оцінювання поведінки та плану поведінкового втручання або перегляду вже чинного плану.

Цифрові медіа. У когортному дослідженні 2 587 підлітків 15–16 років без виражених симптомів на початку кожен додатковий вид частої цифрової активності був пов’язаний із підвищенням шансів появи симптомів СДУГ (ВШ 1,11); причинності автори не стверджують.