Соціально-емоційний розвиток дитини
Соціально-емоційний розвиток — це те, як дитина поступово вчиться розуміти свої почуття, давати їм раду, ладнати з іншими людьми й ухвалювати рішення. Від цих умінь багато в чому залежить, як їй живеться вдома, у дитячому садку і в школі, і за останні десятиліття дослідники накопичили чимало даних про те, що їх можна дбайливо й цілеспрямовано розвивати. На цій сторінці ми зібрали головне: як соціально-емоційний розвиток описують науковці, що показують дослідження, на які віхи розвитку можна орієнтуватися і які матеріали підготували фахівці ABA&Psy.
Сторінка для всіх, хто ростить дітей або працює з ними, від малюків до підлітків.
성장 · 成長 — «ріст»: молода сосна набирає сили поруч зі старою.
Що таке соціально-емоційне навчання
Для цієї галузі в англомовній літературі є усталений термін — соціально-емоційне навчання (social and emotional learning, SEL). Об’єднання CASEL (Collaborative for Academic, Social, and Emotional Learning), яке збирає дослідження й рекомендації в цій галузі, описує його як процес, у якому діти й дорослі набувають і застосовують знання, навички та установки. Вони допомагають формувати здорову ідентичність, давати раду емоціям і досягати особистих і спільних цілей, співпереживати іншим, будувати підтримувальні стосунки та ухвалювати відповідальні й турботливі рішення.
Розвиток і навчання тут тісно пов’язані. Соціально-емоційний розвиток відбувається сам собою, у міру того як дитина росте й спілкується з близькими. Соціально-емоційне навчання — те, що дорослі роблять свідомо: у родині, у дитячому садку, у школі, на заняттях із фахівцем. Тому й говорити про нього має сенс не як про окремий предмет, а як про те, що відбувається в повсякденному житті дитини та в її стосунках із дорослими.
П’ять груп умінь
У моделі CASEL соціально-емоційні вміння об’єднано в п’ять груп (CASEL, 2020). Вони не існують окремо: дитині, яка вчиться чекати своєї черги в грі, водночас потрібні і розуміння своїх почуттів, і вміння їх стримувати, і увага до інших дітей (рис. 1).
Самоусвідомлення (self-awareness) — розуміти свої емоції, думки й цінності та те, як вони впливають на поведінку. У дошкільника це, наприклад, уміння назвати, що він відчуває: «я злюся», «мені прикро».
Самокерування (self-management) — давати раду своїм емоціям, думкам і поведінці в різних ситуаціях і рухатися до мети. Сюди належить і саморегуляція: уміння зачекати, переключитися, заспокоїтися.
Соціальна обізнаність (social awareness) — розуміти погляди інших людей і співпереживати їм, зокрема тим, хто на нас не схожий.
Навички стосунків (relationship skills) — налагоджувати й підтримувати здорові, підтримувальні стосунки: домовлятися, просити про допомогу, миритися після сварки.
Відповідальне ухвалення рішень (responsible decision-making) — робити турботливий і конструктивний вибір у своїй поведінці та в спілкуванні з іншими.
Саморегуляції присвячено окремий розділ у «Довіднику з соціальної поведінки та навичок дітей» за редакцією Джонні Метсона (Ziv et al., 2017). Його стислий огляд — що таке саморегуляція, як вона розвивається від немовлячого віку до 12 років, як її оцінюють і як вона пов’язана з психологічними труднощами — підготувала для фахівців Омуркан Турсунбекова. Цю презентацію та інші матеріали ми зібрали наприкінці сторінки.
РИС. 1
П’ять груп соціально-емоційних умінь
За моделлю CASEL (2020). Уміння розвиваються в родині, у класі, у школі та в громаді.
Дитина всередині системи
Американський психолог Урі Бронфенбреннер запропонував дивитися на розвиток дитини як на процес, що розгортається всередині кількох вкладених одне в одне середовищ (рис. 3). Найближче до дитини мікросистеми: родина, дитячий садок чи школа, друзі. Між ними виникають зв’язки — мезосистема, наприклад те, як спілкуються батьки й учитель. Далі розташовані середовища, у яких дитина сама не буває, але які на неї впливають: робота батьків, рішення шкільної адміністрації (екзосистема). Ще ширше — культура, цінності й устрій суспільства (макросистема), а крізь усе це проходить час, з подіями життя та історичними змінами (хроносистема) (Tudge et al., 2009).
У пізній, біоекологічній версії моделі Бронфенбреннер і Памела Морріс наголошують, що розвиток рухають регулярні й поступово дедалі складніші взаємодії дитини з близькими людьми та оточенням, які вони назвали проксимальними процесами (Bronfenbrenner & Morris, 2006). Для практики це означає, що соціально-емоційні вміння формуються передусім у повсякденному спілкуванні, а зусилля родини, дитячого садка і школи доповнюють одне одного. Докладну презентацію про модель підготувала Надія Іноуе, а у відео ми розповідаємо про неї російською мовою.
РИС. 3
Дитина всередині системи: модель Бронфенбреннера
За Bronfenbrenner & Morris (2006) і Tudge et al. (2009).
Що показують дослідження
Програми соціально-емоційного навчання вивчають давно і на великих вибірках. У метааналізі Джозефа Дурлака та колег, що охопив 213 шкільних програм і понад 270 тисяч учнів, діти, які брали в них участь, порівняно з контрольними групами показали розвиненіші соціально-емоційні вміння, установки й поведінку, а їхня успішність виявилася вищою в середньому на 11 процентильних пунктів. Важливо, що програми успішно проводили самі вчителі та працівники шкіл (Durlak et al., 2011).
Пізніші огляди перевірили, чи зберігається ефект. Ребекка Тейлор і колеги проаналізували 82 програми та майже 100 тисяч учнів і виявили переваги у вміннях, установках і благополуччі через період від пів року до 18 років після завершення програм, причому незалежно від походження дітей, статків родини та того, де розташована школа (Taylor et al., 2017). Найновіший великий метааналіз охопив 424 дослідження з 53 країн і підтвердив покращення у вміннях, поведінці, шкільному кліматі, стосунках з однолітками та успішності (Cipriano et al., 2023).
Економісти з Колумбійського університету оцінили шість програм і дійшли висновку, що в середньому кожен вкладений у них долар приносить близько 11 доларів користі (Belfield et al., 2015). Водночас автори оглядів наголошують, що багато залежить від якості: краще працюють програми, які вибудовано послідовно, які навчають через активну практику, приділяють умінням достатньо часу і чітко називають, чого навчають, і які проводять так, як їх було задумано (Durlak et al., 2011).
ТАБЛИЦЯ 1
Що показують великі огляди
Метааналізи шкільних програм соціально-емоційного навчання та економічна оцінка програм. Посилання — у списку джерел.
Віхи розвитку: на що орієнтуватися
Батькам і фахівцям допомагає знати, які соціально-емоційні вміння зазвичай з’являються в різному віці. У 2022 році Центри з контролю та профілактики захворювань США (CDC) разом з Американською академією педіатрії оновили переліки віх розвитку. Тепер до них входить те, що вміє більшість дітей, 75 % і більше, до певного віку (Zubler et al., 2022). Тому якщо дитина чогось із переліку ще не робить, це привід спокійно обговорити її розвиток із педіатром і не відкладати розмову.
ТАБЛИЦЯ 2
Соціально-емоційні віхи розвитку від 2 місяців до 5 років
За матеріалами CDC «Learn the Signs. Act Early.» (2022): до переліків увійшло те, що вміють 75 % дітей і більше в цьому віці. Це орієнтир, а не діагностичний інструмент.
Віхи розвитку — орієнтир для спостереження, а не діагностичний інструмент: фахівці, які відстежують розвиток дитини, використовують для цього стандартизований скринінг (CDC). Повні переліки віх CDC російською та українською мовами переклали Марина Лаврентьєва і Марина Сорокіна, а віхи розвитку за матеріалами Pathways.org — Анастасія Перевишина. Посилання на переклади зібрано наприкінці сторінки.
Як підтримувати соціально-емоційний розвиток
Більша частина соціально-емоційного навчання відбувається у звичайному житті: у розмовах про почуття, у спільному читанні, у грі та в тому, як дорослі відгукуються на дитячі помилки й сварки. Нижче — кілька підходів із дослідницькою базою, про які ми докладніше розповідаємо в наших матеріалах.
Емоційний коучинг
Коли дорослий помічає почуття дитини, допомагає їх назвати і разом із нею шукає, що робити далі, дитина поступово вчиться розуміти й регулювати свої емоції. На цьому побудовано програму Tuning in to Kids. У дослідженні за участю 216 батьків дошкільнят після програми батьки частіше використовували емоційний коучинг, діти краще розуміли емоції, а батьки й вихователі відзначали в них менше труднощів у поведінці (Havighurst et al., 2010). Докладніше — у статті «Емоційний інтелект у дитини» і на сторінці програми Tuning in to Kids.
Діалогове читання
Діалогове читання (dialogic reading) — спільне читання книжки з картинками, під час якого дитина поступово стає оповідачем, а дорослий — уважним слухачем, який ставить запитання, уточнює й розширює відповіді. В огляді What Works Clearinghouse метод показав позитивний вплив на усне мовлення дошкільнят (WWC, 2007). Розмова про героїв книжки до того ж дає природний привід поговорити про почуття, наміри та вчинки.
Соціальні правила
Дітям, яким важко вгадувати неписані правила спілкування, допомагає, коли ці правила проговорюють прямо й зрозуміло. Книжка Сьюзан Даймонд «Соціальні правила для дітей» збирає сто таких правил (Diamond, 2011). Огляд правил про те, що робити з почуттями, підготувала Тетяна Бойко, а у випусках нашого подкасту російською та українською мовами ми розбираємо, як ними користуватися.
Гра
У грі дитина виражає те, що їй поки важко сказати словами. Недирективна, або дитиноцентрована, ігрова терапія — підхід, у якому фахівець іде за дитиною і за допомогою іграшок допомагає їй давати раду труднощам. У метааналізі 93 контрольованих досліджень ігрова терапія показала помітний загальний ефект, особливо коли в роботі брали участь батьки (Bratton et al., 2005), а в огляді 52 досліджень дитиноцентрованої ігрової терапії ефект був помірним (Lin & Bratton, 2015). Водночас дослідники зазначають, що доказова база неоднорідна і їй потрібні суворіші дослідження (Jensen et al., 2017). Презентацію про недирективну ігрову терапію підготувала Дар’я Кобенко.
Клімат у групі та класі
Окремий випуск подкасту присвячено тому, як розвивати соціально прийнятну поведінку й покращувати клімат у групі чи класі, зокрема за допомогою тутлінгу (tootling) — прийому, коли діти помічають і відзначають добрі вчинки одне одного.
Стандарти соціально-емоційного навчання в школах
Деякі системи освіти закріплюють соціально-емоційні вміння в стандартах. Так, у 2018 році Департамент освіти штату Нью-Йорк представив орієнтири (SEL Benchmarks) із трьома цілями: розвивати самоусвідомлення й самокерування, потрібні для успіху в школі та в житті; використовувати соціальну обізнаність і навички спілкування, щоб налагоджувати й підтримувати позитивні стосунки; ухвалювати етичні рішення й поводитися відповідально вдома, у школі та в суспільстві (NYSED). У 2022 році формулювання оновили, зробивши акцент на ідентичності, відчутті належності та безпеці. Переклад стандартів російською мовою ми зібрали в матеріалах нижче.
Несприятливий дитячий досвід
Несприятливий дитячий досвід (adverse childhood experiences, ACEs) — це потенційно травматичні події в дитинстві та підлітковому віці: насильство й занедбаність, насильство на очах у дитини, залежність або психологічні труднощі в близьких, розлучення чи ув’язнення батьків (CDC). Поняття походить із дослідження Вінсента Фелітті та Роберта Анди: у 9 508 дорослих що більше видів такого досвіду було в дитинстві, то вищими виявлялися ризики для здоров’я в дорослому віці (Felitti et al., 1998). Такий досвід трапляється часто: за даними CDC, приблизно 64 % дорослих у США пережили хоча б один його вид, а близько одного з шести — чотири і більше (Swedo et al., 2023).
Несприятливому досвіду можна запобігати і пом’якшувати його наслідки. CDC називає головним захистом безпечні, стабільні й турботливі стосунки та середовище, а батькам, серед іншого, радить допомагати дитині розпізнавати свої емоції та давати їм раду (CDC, 2024). Анкету, за допомогою якої можна оцінити власний дитячий досвід, підготувала у вигляді презентації Наталія Шахназарян, а у двох випусках подкасту ми говоримо про те, як дитячі травми можуть проявлятися і що враховувати в роботі поведінкового фахівця.
Матеріали ABA&Psy
Усі матеріали підготували фахівці та випускники ABA&Psy. Презентації відкриваються в Google Диску.
Біоекологічна модель розвитку Бронфенбреннера. Надія Іноуе. Дивитися презентацію
П’ять груп соціально-емоційних умінь (CASEL 5). Ольга Дехтяр. Російською · Українською
Самоусвідомлення та вправи за критеріями CASEL. Любов Мартинюк. Російською · Українською
Саморегуляція в дітей від немовлячого віку до 12 років. Омуркан Турсунбекова. Презентація · Періодизація
Діалогове читання. Читати презентацію
Соціальні правила для дітей. Тетяна Бойко. Читати презентацію · Випуск подкасту з CEU
Недирективна ігрова терапія. Дар’я Кобенко. Читати презентацію
Віхи розвитку CDC. Переклад: Марина Лаврентьєва, Марина Сорокіна. Російською · Українською
Віхи розвитку за матеріалами Pathways.org. Переклад: Анастасія Перевишина. Російською · Українською
Стандарти соціально-емоційного навчання штату Нью-Йорк. Читати переклад
Анкета несприятливого дитячого досвіду. Наталія Шахназарян. Читати презентацію
За перегляд випусків подкасту можна отримати підписані години безперервної освіти (CEU). Як це влаштовано
Сторінку підготувала Анастасія Юн, PhD, ліцензований психолог (США), BCBA-D, NCSP, разом із фахівцями ABA&Psy. Оновлено 1 листопада 2026 року.
Від спільної регуляції до саморегуляції
Саморегуляція не з’являється сама собою до певного дня народження. Спершу дитина дає раду сильним почуттям разом із дорослим — фахівці називають це корегуляцією (co-regulation). Коли малюк плаче, а мама чи тато беруть його на руки, говорять спокійним голосом і допомагають заспокоїтися, дорослий на якийсь час ділиться з ним своєю здатністю повертатися до рівноваги. Поступово частину цієї роботи дитина починає робити сама.
В огляді, підготовленому для Управління у справах дітей і сімей США, Дезіре Мюррей і колеги описують корегуляцію через три опори: теплі й чуйні стосунки; середовище, у якому дитині легше впоратися, — передбачуваний розпорядок, зрозумілі правила, посильні завдання; і пряме навчання навичок: показати, підказати, потренуватися разом (Murray et al., 2015). З віком змінюється співвідношення. Немовляті найбільше потрібні втіха і структура, школяреві й підліткові — навчання навичок, обговорення та простір для власних рішень. Але підтримка дорослих не зникає і в підлітковому віці, вона лише змінює форму (рис. 2).
РИС. 2
Корегуляція: на чому вона тримається
За Murray et al. (2015). Співвідношення умовне: з віком підтримка змінює форму, але не зникає.
Коли варто порадитися з фахівцем
Діти розвиваються в різному темпі, і важкий тиждень чи період капризів зазвичай нічого не каже про проблему. Приводом обговорити розвиток дитини з педіатром, психологом або поведінковим аналітиком стає не окремий епізод, а стійка картина. Наприклад, якщо:
- дитина втрачає навички, які в неї вже були, — у такому разі CDC радить не відкладати розмову з фахівцем;
- труднощі тривають кілька місяців і заважають і вдома, і в садку чи школі;
- спалахи гніву стають небезпечними для самої дитини або для інших;
- дитина майже не шукає контакту, рідко ділиться з дорослим тим, що їй цікаво, або не відгукується на ім’я;
- страхи чи тривога змушують її уникати звичних справ, спілкування або навчання;
- після важких подій поведінка й настрій помітно змінилися і не повертаються до колишніх.
Звернутися по консультацію — не означає погодитися з діагнозом. Фахівець допоможе зрозуміти, що стоїть за труднощами, дібрати підтримку і за потреби скерує на обстеження. Якщо вас щось непокоїть, раннє звернення зазвичай краще, ніж очікування (CDC). Психолога або поведінкового аналітика, який працює з дітьми, можна знайти в реєстрі фахівців.
ТАБЛИЦЯ 4
Емоційний коучинг: п’ять кроків
За книжкою Gottman, J., & DeClaire, J. (1997). Raising an emotionally intelligent child. Simon & Schuster. Фрази — приклади, їх варто добирати відповідно до віку й характеру дитини.
Поширені запитання
З якого віку починається соціально-емоційний розвиток?
З перших місяців життя. Уже до 2 місяців більшість дітей заспокоюються, коли з ними говорять або беруть на руки, і усміхаються у відповідь (табл. 2). Стосунки з близькими дорослими в цей час стають основою для всіх наступних умінь.
Чи не пізно займатися цим зі школярем або підлітком?
Ні. Багато програм, що увійшли до великих оглядів, проводили саме в школі — від початкових до старших класів, і позитивні ефекти спостерігали на різних ступенях навчання (Durlak et al., 2011). З підлітками багато що тримається на шанобливій розмові, спільному пошуку рішень і можливості самому відповідати за вибір.
Чим соціально-емоційне навчання відрізняється від психотерапії?
Соціально-емоційне навчання розраховане на всіх дітей: це вміння, корисні кожному, і їх навчають у родині, у дитячому садку та в школі. Психотерапія та інша індивідуальна допомога потрібні, коли в дитини є виражені труднощі. Одне не замінює іншого: добра шкільна програма не скасовує консультації фахівця, якщо вона потрібна.
Дитина не вміє програвати. Це привід для занепокоєння?
Саме по собі зазвичай ні. Уміння переносити програш формується поступово: дотримуватися правил і черговості в іграх з іншими дітьми більшість дітей починають приблизно до 5 років (табл. 2). Допомагає заздалегідь проговорювати, що в грі хтось виграє, а хтось ні, показувати на власному прикладі, як можна засмутитися й грати далі, і помічати моменти, коли дитині вдалося впоратися. Якщо спалахи після програшу дуже сильні й із часом не слабшають, це варто обговорити з фахівцем.
Що почитати далі
Емоційний інтелект у дитини — емоційний коучинг і як допомагати дитині розуміти почуття.
Tuning in to Kids — програма для батьків і фахівців про розвиток емоційного інтелекту в дітей.
СДУГ у дитини та Аутизм у дитини — ознаки, що допомагає і як підтримати родину.
Реєстр фахівців — психологи й поведінкові аналітики, які працюють із дітьми та родинами.
Безкоштовний курс з ABA — відкритий за безкоштовною підпискою, його проходять у власному темпі.
Почати з дорослого
Дитині важко заспокоїтися поруч із тим, хто сам на межі. Тому в працях про корегуляцію окремо наголошують: щоб допомагати дитині, дорослому потрібно помічати й регулювати власний стан (Murray et al., 2015). Ідеться не про те, щоб ніколи не злитися, а радше про те, щоб вчасно помітити напругу, зробити паузу перед відповіддю, говорити повільніше й тихіше, а після сварки повернутися до дитини і помиритися.
Такі моменти примирення важливі самі по собі. Дитина бачить, що сильні почуття бувають у всіх, стосунки від них не руйнуються, а помилки можна виправляти. Якщо напруга накопичується тижнями, варто подбати й про себе: відпочинок, допомога близьких і розмова з фахівцем потрібні батькам не менше, ніж дітям.
ТАБЛИЦЯ 5
Повсякденні ситуації: що може допомогти
Прийоми спираються на три опори корегуляції (рис. 2) і п’ять кроків емоційного коучингу (табл. 4). Добирайте їх відповідно до віку й особливостей дитини.
Якщо в дитини аутизм або СДУГ
Соціально-емоційні вміння потрібні всім дітям, але шлях до них буває різним. Дітям з аутизмом часто важче даються спільна увага, розуміння чужих намірів і неписаних правил спілкування, тому цих умінь їх зазвичай навчають прямо й послідовно. Добру доказову базу мають натуралістичні розвивальні поведінкові втручання (NDBI): навчання вбудоване в гру та повсякденні справи, а дорослий іде за інтересом дитини (Schreibman et al., 2015).
У дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) труднощі частіше пов’язані із саморегуляцією: зачекати, зупинитися, не перебивати, впоратися з досадою. Для дошкільнят 4–5 років Американська академія педіатрії рекомендує починати з навчання батьків прийомів керування поведінкою (parent training in behavior management), а для дітей шкільного віку — поєднувати поведінкові підходи з лікуванням, яке добирає лікар, і підтримкою в школі (Wolraich et al., 2019).
В обох випадках допомагає те саме, про що йшлося вище: теплі стосунки, передбачуване середовище й навчання навичок, тільки підтримки потрібно більше, а кроки дрібніші. Докладніше — у статтях про аутизм у дитини та СДУГ у дитини.
Словник емоцій: від простих слів до складних
Щоб давати раду почуттям, дитині потрібні слова для них, і цей словник росте поступово. У дослідженні Шеррі Вайден і Джеймса Рассела дошкільнята найраніше починали називати радість, злість і сум, а страх, здивування й відразу — пізніше (Widen & Russell, 2003). Саймон Барон-Коен і колеги попросили батьків і вчителів 377 дітей і підлітків від 4 до 16 років позначити, які з 336 слів на позначення емоцій діти розуміють. Від 4 до 11 років словник емоцій подвоювався приблизно кожні два роки, а до підліткового віку його зростання сповільнювалося (Baron-Cohen et al., 2010).
Дорослі допомагають цьому словнику рости у звичайних розмовах. У дослідженні Джуді Данн і колег діти, з якими в три роки частіше говорили про почуття, до шести років краще розуміли емоції інших людей (Dunn et al., 1991). Тому корисно називати почуття в повсякденних ситуаціях, обговорювати, що відчувають герої книжок і мультфільмів, і розповідати про власні переживання. У таблиці 3 зібрано слова, які в дослідженні Барон-Коена розуміли щонайменше три чверті дітей кожного віку.
ТАБЛИЦЯ 3
Словник емоцій за віком
За Widen & Russell (2003) і Baron-Cohen et al. (2010). У другому дослідженні батьки й учителі англомовних дітей позначали, які слова діти розуміють; до таблиці увійшли слова, які розуміли щонайменше 75 % дітей вікової групи. Для української мови вік — орієнтир, а не норма.
Що можуть робити вихователі та вчителі
Багато з того, що допомагає вдома, працює і в групі чи класі, але вихователі й учителі мають і власні інструменти. Починається все зі стосунків. У метааналізі 99 досліджень, від дитячого садка до старшої школи, теплі стосунки вчителя з учнями були пов’язані із залученістю до навчання і, меншою мірою, з успішністю (Roorda et al., 2011).
Друга опора — зрозуміла структура. Бранді Саймонсен і колеги, узагальнивши дослідження управління класом, виокремили п’ять груп доказових практик: продуманий розпорядок і організація простору; кілька чітких правил, які пояснюють, розучують і регулярно нагадують; активне залучення дітей до заняття; різні способи відзначати бажану поведінку; спокійна й заздалегідь продумана реакція на порушення (Simonsen et al., 2008).
Добре вивчено й ігри, у яких клас працює як команда. У «Грі в добру поведінку» (Good Behavior Game) клас ділиться на команди, які разом заробляють винагороду, дотримуючись домовлених правил. Метааналіз 21 дослідження за участю 1580 учнів показав помітне зменшення проблемної та зростання просоціальної поведінки; найбільше гра допомагала дітям з емоційними й поведінковими труднощами або з ризиком їх появи (Bowman-Perrott et al., 2016). Про тутлінг, коли діти вчаться помічати добрі вчинки одне одного, ми розповідали вище.
Для дитячого садка розроблено пірамідальну модель (Pyramid Model): теплі стосунки, підтримувальне середовище в групі, цілеспрямоване навчання соціально-емоційних навичок та індивідуальна допомога дітям із вираженими труднощами. У рандомізованому дослідженні за участю 40 вихователів і 494 дітей вихователі, які пройшли навчання за цією моделлю, стали частіше застосовувати її практики, а діти в їхніх групах отримали вищі оцінки соціальних навичок і рідше поводилися проблемно (Hemmeter et al., 2016).
Страхи й тривога
Страх — нормальна реакція на реальну чи уявну загрозу, і він допомагає дитині виживати й учитися обережності. Огляд цілого століття досліджень дитячих страхів показує, що з віком страхи стають рідшими й слабшими, окремі страхи зазвичай минають самі, а їхній зміст змінюється передбачувано: у малюків вони пов’язані з тим, що відбувається просто зараз і поруч, а в старших дітей і підлітків — з тим, що може статися, і з загальнішими темами (Gullone, 2000).
Тривожні розлади при цьому трапляються часто: за даними CDC за 2013–2019 роки, їх було діагностовано приблизно в однієї з одинадцяти дітей 3–17 років у США (Bitsko et al., 2022). Відрізнити звичайний страх від тривоги, якій потрібна допомога, допомагають кілька запитань: наскільки страх сильніший, ніж буває в однолітків, як довго він триває і чи заважає дитині жити — ходити в садок чи школу, спати, спілкуватися.
Тривогу підтримує уникання. Коли дорослі з любові до дитини допомагають їй оминати те, що лякає, — відповідають замість неї, дозволяють не ходити туди, де страшно, багато разів поспіль заспокоюють тими самими словами, — у моменті стає легше, але тривога закріплюється. Дослідники називають це сімейною адаптацією до тривоги (family accommodation) (Lebowitz et al., 2020).
Допомагають підтримка й поступовість: визнати, що дитині страшно, висловити впевненість, що вона впорається, і разом робити невеликі кроки назустріч тому, що лякає. На цьому побудовано програму SPACE (Supportive Parenting for Anxious Childhood Emotions), у якій із психологом працюють тільки батьки. У рандомізованому дослідженні з дітьми 7–14 років вона виявилася не менш ефективною, ніж когнітивно-поведінкова терапія (КПТ, CBT) із самою дитиною (Lebowitz et al., 2020). Для молодших дітей є підходи, де батьки в грі вчаться заохочувати сміливу поведінку, наприклад програма CALM, створена на основі терапії взаємодії батьків і дитини (ТВБД, PCIT) (Puliafico et al., 2013). За вираженої тривоги Американська академія дитячої та підліткової психіатрії рекомендує КПТ, а також ліки, які добирає лікар (Walter et al., 2020). Знайти психолога, який працює з дитячою тривогою, можна в реєстрі фахівців.