Емоційно-фокусована терапія (ЕФТ): що це, як відбувається і кому може допомогти

Емоційно-фокусована терапія (ЕФТ; emotion-focused therapy, EFT) — науково обґрунтований метод психотерапії, у центрі якого емоції: як вони допомагають нам орієнтуватися в житті, як часом стають джерелом страждання і як у терапії їх можна пережити по-новому та змінити. Метод починався як терапія депресії, і найбільше досліджень ЕФТ присвячено саме їй; згодом його почали застосовувати й при травмі, тривозі та інших труднощах (Elliott & Greenberg, 2017; Whittington et al., 2026). Нижче ми розповімо, як метод розуміє емоції, що відбувається на зустрічах і що про нього відомо з досліджень.

Коротко

1. Що таке ЕФТ. Емоційно-фокусована терапія (ЕФТ; emotion-focused therapy, EFT) — науково обґрунтований метод психотерапії, у центрі якого емоції: як вони допомагають нам орієнтуватися в житті, як часом стають джерелом страждання і як у терапії їх можна пережити по-новому. Метод виріс із людиноцентрованого підходу Карла Роджерса.

2. Як відбувається терапія. В її основі — дбайлива увага фахівця до того, що людина переживає тут і зараз. Самі стосунки з фахівцем допомагають змінюватися і дають безпечну опору для глибшої роботи з емоціями.

3. Кому може допомогти. Метод починався як терапія депресії, і найбільше досліджень ЕФТ присвячено саме їй. Згодом його почали застосовувати й при травмі, тривозі та інших труднощах.

Для кого ця стаття

Стаття для всіх, кому цікава тема: для тих, хто думає про психотерапію для себе чи для близької людини і хоче зрозуміти, чим ЕФТ відрізняється від інших підходів, і для психологів, психотерапевтів і психологічних консультантів, які хочуть краще пізнати метод і його доказову базу.

• Що таке ЕФТ
• Як ЕФТ дивиться на емоції
• Як відбувається терапія
• ЕФТ для однієї людини і для пари
• Що сприяє змінам
• Що кажуть дослідження
• Кому може підійти ЕФТ
• ЕФТ через відеозв’язок
• ЕФТ та інші методи
• Як вибрати фахівця
• Запитання і відповіді

Що таке ЕФТ

ЕФТ виросла з людиноцентрованого підходу Карла Роджерса (Carl Rogers), точніше з його експериєнційної (experiential) гілки, яку пов’язують із пізніми працями Роджерса та з Юджином Джендліном (Eugene Gendlin): у ній головне — безпосереднє переживання людини. З нею ЕФТ поєднала активні методи гештальт-терапії та фокусування (focusing). Метод спирається на програму досліджень процесу психотерапії (psychotherapy process research), яку в 1970-х роках започаткували Лора Райс (Laura Rice) і Леслі Грінберг (Leslie Greenberg), а 1993 року Грінберг, Райс і Роберт Елліотт (Robert Elliott) описали його в книжці «Facilitating Emotional Change». Наприкінці 1980-х і на початку 1990-х підхід називали процесуально-експериєнційною терапією (process-experiential therapy), а з кінця 1990-х для індивідуальної терапії закріпилася простіша назва — емоційно-фокусована (Elliott & Greenberg, 2017).

Українською так само, а англійською майже так само називається інший підхід — емоційно-фокусована терапія (emotionally focused therapy, EFT) Сью Джонсон (Sue Johnson). Вона спирається на теорію прив’язаності й відома передусім роботою з парами, хоча в неї є варіанти і для окремих людей, і для сімей (ICEEFT, n.d.). У цих підходів спільний початок: саме так 1988 року Грінберг і Джонсон назвали описану ними разом терапію пар (Elliott & Greenberg, 2017). У цій статті йдеться передусім про індивідуальну ЕФТ у традиції Грінберга, а чим вона відрізняється від роботи з парами, ми розповімо нижче.

Як ЕФТ дивиться на емоції

В ЕФТ вважають, що наш досвід організовують емоційні схеми (emotion schemes) — внутрішні мережі, у яких пов’язані відчуття в тілі, спогади, смисли і прагнення щось зробити. Щоб зрозуміти, з якою емоцією працювати, в ЕФТ розрізняють чотири її види:

• первинні адаптивні емоції (primary adaptive) — перша, природна реакція, яка відповідає ситуації, наприклад смуток через втрату;
• первинні неадаптивні (primary maladaptive) — теж перша, пряма реакція, але така, що склалася колись у минулому, часто після травми, і вже не відповідає теперішній ситуації, наприклад сором чи страх, які виникають, хоча небезпеки вже немає;
• вторинні реактивні (secondary reactive) — реакція на власну первинну емоцію, наприклад гнів, яким людина відповідає на свій страх;
• інструментальні (instrumental) — емоції, які людина виявляє, свідомо чи за звичкою, щоб вплинути на інших (Elliott & Greenberg, 2017).

Один із ключових принципів ЕФТ — емоцію змінює інша емоція. Неадаптивну емоцію спершу треба відчути в терапії, щоб її можна було змінити, а потім до неї додається інше, адаптивне переживання — наприклад, співчуття до себе або здоровий гнів на несправедливість, — і колишня реакція поступово втрачає силу. Вторинні емоції при цьому намагаються не роздмухувати: через них ідуть до тих, що лежать глибше, — до первинних (Greenberg & Pascual-Leone, 2006).

Як відбувається терапія

В основі ЕФТ — дбайлива увага фахівця до того, що людина переживає тут і зараз; це називають емпатичною налаштованістю (empathic attunement). Самі стосунки з фахівцем допомагають змінюватися і водночас дають безпечну опору для глибшої роботи з емоціями (Elliott & Greenberg, 2017; Nødtvedt et al., 2019). Найчастіше фахівець веде емпатичне дослідження (empathic exploration): уважно відображає те, що людина відчуває, і допомагає розгледіти в цьому переживанні те, що поки залишається неясним. Тут замало просто розповісти про емоцію, важливо відчути її безпосередньо на зустрічі. Фахівець не дає порад і не тлумачить переживання, але дбайливо спрямовує розмову. Наприкінці зустрічі він може запропонувати завдання на усвідомлення (awareness homework) — поспостерігати за своїми почуттями до наступної зустрічі (Elliott & Greenberg, 2016).

Під час розмови фахівець помічає маркери (markers) — моменти, у яких виявляється певна трудність, — і пропонує відповідне їй завдання (task), тобто вид спільної роботи. Неясне почуття, яке важко назвати, прояснюють за допомогою фокусування — уваги до тілесного відчуття, з якого поступово народжується новий смисл. Внутрішню суперечку, у якій одна частина різко критикує іншу, переносять у діалог двох стільців (two-chair dialogue): людина пересідає з одного стільця на інший і говорить то від імені однієї своєї частини, то від імені іншої. Коли людина сама себе зупиняє і не дає собі відчувати, їй допомагають на двох стільцях показати й відчути, як саме вона це робить (two-chair enactment). Незавершені стосунки з важливою людиною — образу, невисловлений біль — проживають у роботі з порожнім стільцем (empty-chair work). Власну реакцію, яка здається дивною і незрозумілою, повільно, крок за кроком відтворюють разом із фахівцем (systematic evocative unfolding), щоб зрозуміти, що її спричинило. А коли людина переповнена болем і відчаєм, їй допомагають знайти в собі співчуття і заспокоїти себе (compassionate self-soothing) (Elliott & Greenberg, 2016).

Терапію умовно поділяють на три етапи: спершу з’являється контакт із фахівцем і людина починає краще помічати свої почуття, потім емоції пробуджуються і досліджуються, і нарешті вони змінюються. Етапи йдуть один за одним, але протягом терапії до них повертаються (Watson et al., 2011). У дослідженнях депресії зустрічі зазвичай відбувалися раз на тиждень, і ЕФТ тривала 16–20 зустрічей (Watson et al., 2003; Goldman et al., 2006); стандартна модель ЕФТ при травмі також розрахована на 16–20 зустрічей (Paivio & Pascual-Leone, 2023).

ЕФТ для однієї людини і для пари

В індивідуальній ЕФТ, про яку йшлося вище, у центрі уваги внутрішній світ однієї людини: її емоційні схеми, ставлення до себе і незавершені стосунки з важливими людьми. Навіть коли розмова йде про партнера чи когось із батьків, робота будується навколо переживань самої людини, а інший присутній лише в уяві, наприклад на порожньому стільці (Elliott & Greenberg, 2016).

У терапії пар на зустрічі приходять обидва партнери, і працюють із тим, що відбувається між ними. Найвідоміший варіант — емоційно-фокусована терапія пар Сью Джонсон (emotionally focused couple therapy, EFT або EFCT). Вона спирається на теорію прив’язаності: гнів одного з партнерів розуміють як протест, коли близькість здається під загрозою, а віддалення іншого — як спосіб захиститися від сорому і безпорадності. Пара нерідко потрапляє в повторюване коло: один дедалі наполегливіше вимагає уваги, інший дедалі більше віддаляється, і кожен своєю поведінкою мимоволі посилює реакцію іншого. Фахівець допомагає партнерам побачити в цьому колі спільного супротивника, а не провину когось одного з них (Johnson, 2007). Терапія проходить у три етапи: спершу знижується напруження конфлікту і стають зрозумілими коло та почуття, які його живлять; потім партнери вчаться говорити про свої потреби в близькості та відгукуватися одне на одного, і зв’язок між ними перебудовується; на останньому етапі нові способи спілкування закріплюються (Beasley & Ager, 2019).

У Грінберга і Ронди Голдман (Rhonda Goldman) є і власна емоційно-фокусована терапія пар (emotion-focused therapy for couples, EFT-C). Крім прив’язаності, у ній ураховують ще два мотиви, від яких залежать почуття партнерів: ідентичність, тобто те, ким людина відчуває себе поруч із партнером і скільки в неї впливу в парі, і потяг одне до одного (Greenberg & Goldman, 2008). У цьому варіанті більше уваги приділяють тому, як кожен із партнерів сам заспокоює себе, а не лише тому, як партнери підтримують одне одного. 2008 року рецензенти книжки зауважили, що такий акцент може видатися перенесенням індивідуальної терапії в роботу з парою і що ефективність цього варіанта ще належить перевірити (Pettinelli & Engblom, 2008).

Краще вивчена терапія пар Сью Джонсон. У метааналізі 20 досліджень, у яких брали участь 332 пари, стан пар після терапії помітно покращувався (d = 0,93), у середньому сильніше, ніж після інших видів терапії пар (d = 0,44), а результати загалом зберігалися до двох років (Spengler et al., 2024). В іншому метааналізі, куди ввійшли 33 рандомізовані дослідження, її порівняли з поведінковою терапією пар (behavioral couple therapy, BCT): допомагали обидва методи, і статистично значущої різниці між ними не знайшли, а автори застерігають щодо можливого публікаційного зміщення (Rathgeber et al., 2019). Систематичний огляд теж свідчить на користь методу, але відзначає невеликі вибірки і те, що в кількох дослідженнях за точністю проведення терапії стежила сама Сью Джонсон (Beasley & Ager, 2019).

Який формат вибрати, варто обговорити з фахівцем: багато що залежить від того, з чим Ви приходите і чи готові обидва партнери брати участь у зустрічах.

Що сприяє змінам

Спостереження за тим, що відбувається на зустрічах, показують: для змін важливі і сильне переживання, і його осмислення. Самого вивільнення емоцій (катарсису) замало, як замало і самих лише міркувань. Сила переживання в моменті (emotional arousal), імовірно, потрібна, але самої її недостатньо: з успішними зустрічами вона пов’язана тоді, коли стосунки з фахівцем міцні (Greenberg & Pascual-Leone, 2006).

У дослідженні з 32 клієнтами, які мали депресію, симптоми найкраще знижувалися, коли в середині терапії сильне переживання поєднувалося з глибоким осмисленням: разом ці два чинники передбачали результат краще, ніж кожен окремо (Missirlian et al., 2005). В іншому дослідженні, з 38 клієнтами, найкращі результати були тоді, коли дуже сильне вираження почуттів траплялося помірно часто — приблизно у 25 % випадків; якщо воно траплялося помітно частіше чи рідше, результати були гірші, причому незалежно від міцності стосунків із фахівцем (Carryer & Greenberg, 2010).

Антоніо Паскуаль-Леоне (Antonio Pascual-Leone) і Леслі Грінберг описали, як в успішних сесіях змінюються емоції. Робота часто починається із загального неясного страждання (дистресу) — сильного, але малозрозумілого самій людині. Далі проступають страх, сором або гнів, яким людина відштовхує іншого, погана думка про себе і розуміння того, яка потреба залишилася незадоволеною, а згодом — зріліші стани: здоровий, утверджувальний гнів, здатність заспокоїти себе, біль і горе. В успішних епізодах терапії такі пізні стани траплялися помітно частіше, ніж у невдалих (Pascual-Leone & Greenberg, 2007).

Що кажуть дослідження

Найбільше ЕФТ вивчали при депресії. У рандомізованому дослідженні (учасників розподіляли за групами випадковим чином), де 38 людей із великим депресивним розладом отримували 16–20 зустрічей людиноцентрованої терапії або ЕФТ, стан покращився в обох групах, але депресивні симптоми зменшилися сильніше після ЕФТ (Goldman et al., 2006). В іншій публікації тієї ж групи за 43 учасниками, яким терапія допомогла, стежили 18 місяців: після ЕФТ рецидивів було менше, тижнів без симптомів — більше, депресія за їхньою власною оцінкою була нижчою, а самооцінка вищою (Ellison et al., 2009). У порівнянні ЕФТ із когнітивно-поведінковою терапією (КПТ; cognitive behavioral therapy, CBT), у якому брали участь 66 людей, що отримували по 16 зустрічей, результати загалом були рівними, але після ЕФТ сильніше зменшувалися труднощі у стосунках з іншими людьми (Watson et al., 2003). Товариство клінічної психології (Society of Clinical Psychology, 12-й відділ Американської психологічної асоціації) за критеріями 1998 року вважає, що ЕФТ при депресії має помірну дослідницьку підтримку (modest research support); за суворішими критеріями 2015 року метод поки не переоцінювали (Society of Clinical Psychology, n.d.).

Як читати числа. Щоб порівнювати результати різних досліджень, використовують величину ефекту, яку позначають літерами d або g: приблизно 0,2 вважають невеликим ефектом, 0,5 — середнім, 0,8 — великим (Cohen, 1992).

Огляд 91 дослідження гуманістично-експериєнційних методів терапії, опублікованих у 2009–2018 роках, показав, що люди, які проходили таку терапію, у середньому помітно покращували свій стан (d = 0,86) і що ці методи за ефективністю порівнянні з іншими видами психотерапії. КПТ мала невелику перевагу, яку автори називають спірною: такі порівняння найчастіше проводили дослідники КПТ, а гуманістичні методи в них часто були представлені не в повноцінному вигляді. Серед гуманістичних підходів найкращі результати показала саме ЕФТ. Для гуманістичних методів загалом дані щодо депресії і тривоги виявилися неоднозначнішими, а найкраще вони, імовірно, допомагали при труднощах у стосунках із людьми, при самоушкоджувальній поведінці і тоді, коли людині треба давати раду хронічній хворобі (Elliott et al., 2021).

У метааналізі 2026 року, до якого ввійшли 13 досліджень ЕФТ у дорослих, переважно при депресії, ЕФТ допомагала значно краще, ніж відсутність терапії або пізніший її початок (g = 1,39), але статистично не перевершувала інші види психотерапії. Більшість досліджень автори оцінили як низькоякісні: учасників мало, а розподіл за групами та врахування тих, хто вибув, проведено слабко. Вони відзначають і ознаки публікаційного зміщення (publication bias) — дослідження з успішними результатами публікують охочіше, ніж із невдалими, — і роблять обережний висновок: при цих труднощах ЕФТ, імовірно, помірно ефективна (modestly effective). Учасниками були переважно жінки, а також білі мешканці західних країн або мешканці Ірану, тому переносити висновки на всіх треба обережно (Whittington et al., 2026).

ЕФТ вивчали і при травмі, пережитій у дитинстві. У дослідженні 45 дорослих, які пережили насильство в дитинстві, порівняли два варіанти ЕФТ при травмі (emotion-focused therapy for trauma, EFTT): з уявною розмовою з кривдником на порожньому стільці та з м’якшим емпатичним дослідженням, у якому людина говорить про кривдника з фахівцем. Після 16–20 зустрічей в обох групах відбулися значущі покращення, без суттєвої різниці між варіантами. У першому варіанті трохи більше людей досягли клінічно значущих змін, тобто їхній стан наблизився до стану людей без цих труднощів, а в другому менше людей перервали терапію (7 % проти 20 %) (Paivio et al., 2010).

Є й перші дані щодо інших труднощів. У пілотному рандомізованому дослідженні при генералізованому тривожному розладі 58 людей отримували 16–20 зустрічей ЕФТ або КПТ; результати виявилися схожими і зберігалися через пів року, і автори обережно називають ЕФТ потенційно перспективним методом для цього розладу, який варто вивчати далі (Timulak et al., 2022). При соціальній тривожності в дослідженні без контрольної групи 12 людей отримували до 28 зустрічей, і з 11, які завершили терапію, 7 після неї вже не відповідали критеріям розладу (Shahar et al., 2017). При компульсивному переїданні в пілотному рандомізованому дослідженні з 21 учасником 12 зустрічей ЕФТ зменшували кількість епізодів переїдання порівняно з тими, хто ще чекав початку терапії (Glisenti et al., 2021). Це невеликі дослідження, і їхні висновки попередні.

Британський Національний інститут здоров’я та вдосконалення медичної допомоги (National Institute for Health and Care Excellence, NICE) серед методів допомоги при депресії називає консультування (counselling) — емпатичне слухання і допомогу в дослідженні емоцій, зазвичай близько 8 зустрічей при менш тяжкій депресії і 12–16 при тяжчій. Воно може підійти, якщо депресії сприяють труднощі у стосунках, на роботі чи в життєвих обставинах. У таблицях NICE методи розміщено з урахуванням їхньої клінічної та економічної ефективності, і консультування стоїть у них нижче за низку інших варіантів (NICE, 2022). У Великій Британії таке консультування при депресії (counselling for depression) ґрунтується на людиноцентрованій та експериєнційній терапії і містить елементи ЕФТ (Haake, 2017), але саму ЕФТ у настановах NICE окремо не названо.

Важливо враховувати і те, що більшість досліджень ЕФТ провели її прихильники — самі розробники, їхні учні та колеги, — і автори методу називають це обмеженням (Elliott & Greenberg, 2016). Незалежний метааналіз 2026 року теж відзначає низьку якість більшості досліджень (Whittington et al., 2026).

Кому може підійти ЕФТ

ЕФТ може підійти тим, хто хоче не лише впоратися із симптомами, а й краще зрозуміти свої почуття, м’якше ставитися до себе і розібратися з тим, що залишилося незавершеним у стосунках із важливими людьми. Водночас розробники пишуть, що метод погано підходить людям із психотичними порушеннями, із труднощами контролю імпульсів чи антисоціальними рисами особистості, а також тим, кому передусім потрібна термінова кризова допомога або ведення випадку (case management). Інший метод може підійти і тим небагатьом, кому дуже не подобається сам принцип ЕФТ — досліджувати свої переживання і самому визначати напрям роботи, — або хто чекає від фахівця порад і тлумачень, яких в ЕФТ, як правило, не дають (Elliott & Greenberg, 2016).

Робота з емоціями потребує дбайливості. Коли емоції надто сильні, вони перестають допомагати, і тоді фахівець починає зі спокійної, підтримувальної присутності, а не з поглиблення переживань (Elliott & Greenberg, 2016). Наскільки корисно посилювати переживання, залежить передусім від того, чи переповнюють людину почуття, чи вона, навпаки, стримує їх, а також від того, на якому етапі терапії це відбувається; тому так важливо, щоб фахівець умів допомогти заспокоїтися, а людина поступово вчилася заспокоювати себе сама (Greenberg & Pascual-Leone, 2006). Клієнти ЕФТ в інтерв’ю розповідали, що до роботи зі стільцями важливо приходити добровільно: якщо людина не почувається в безпеці, на неї не варто тиснути (Nødtvedt et al., 2019).

Стандартна версія ЕФТ при травмі не підходить людям, яким так важко давати раду своїм емоціям, що є ризик заподіяти шкоду собі чи іншим, а також тим, чиї теперішні труднощі, наприклад домашнє насильство чи залежність від психоактивних речовин, потребують уваги раніше, ніж робота з минулим. Для тих, хто не готовий до уявної розмови з кривдником, є менш напружений варіант (Paivio & Pascual-Leone, 2023).

Важливо, щоб Ви могли сказати фахівцеві, якщо якась вправа здається надто важкою, і разом вибрати темп.

Якщо на якомусь етапі з’являться думки про самогубство, важливо одразу сказати про це фахівцеві та звернутися до лікаря-психіатра, а в разі загрози життю — до екстрених служб своєї країни.

ЕФТ через відеозв’язок

Психотерапію через відеозв’язок загалом вважають доступним і ефективним форматом, але ці висновки отримано переважно для поведінкових методів, передусім різних видів КПТ; більш рефлексивні підходи, до яких можна віднести і ЕФТ, у цьому форматі вивчені менше (Thomas et al., 2021). Досліджень, присвячених саме онлайн-ЕФТ, поки майже немає, тому про неї можна судити переважно з досліджень очної терапії. Якщо Ви обираєте онлайн-формат, варто заздалегідь домовитися з фахівцем, що робити, якщо зв’язок перерветься або стане дуже важко.

ЕФТ та інші методи

ЕФТ — один із науково обґрунтованих методів психотерапії. Даних про неї поки небагато, але за ними її результати загалом порівнянні з результатами інших методів (Elliott et al., 2021; Whittington et al., 2026). Відрізняє її те, що зміни відбуваються через переживання емоцій безпосередньо на зустрічі, а не лише через розмову про думки й поведінку. Комусь ближча робота з думками й навичками, як у КПТ, комусь — робота з важкими спогадами, як у десенсибілізації та переробці рухами очей (eye movement desensitization and reprocessing, EMDR), а комусь — із почуттями і стосунками, як в ЕФТ. Хоч би який метод було обрано, багато що залежить від стосунків між людиною і фахівцем (Norcross & Lambert, 2018).

Як вибрати фахівця

За стандартами Міжнародного товариства емоційно-фокусованої терапії (International Society for Emotion-Focused Therapy, isEFT) навчатися ЕФТ можуть лише фахівці, які вже мають професійну підготовку в психотерапії і право самостійно практикувати. Базове навчання охоплює рівні 1 і 2, загалом не менше 8 днів, і не менше 5 годин супервізії. Далі потрібна практика: не менше 60 годин роботи з клієнтами і не менше 16 годин супервізії. Щоб стати сертифікованим фахівцем з ЕФТ, треба подати записи двох сесій з різними клієнтами, одна з яких містить роботу зі стільцями, і формулювання випадку; їх оцінюють супервізори isEFT (isEFT, n.d.). Самі курси першого і другого рівнів тривають по чотири дні, а третій рівень відбувається в малих групах із розбором відеозаписів (Greenberg Institute of EFT, n.d.).

Сертифікуватися обирають не всі. У стандартах isEFT є окремі щаблі для тих, хто пройшов базове навчання, і для тих, хто вже набув практики під супервізією, і такі фахівці теж можуть бути членами товариства (isEFT, n.d.). Деякі психологи проходять навчання ЕФТ і включають її методи у свою основну роботу. Таке поєднання вивчали і в дослідженнях: наприклад, у рандомізованому дослідженні зі 104 клієнтами елементи ЕФТ додавали до когнітивно-поведінкової терапії. Результати виявилися такими самими, як і в разі додавання іншого підходу, і автори припускають, що навчання фахівців ЕФТ могло бути недостатнім (Caspar et al., 2023).

На першій зустрічі можна запитати, де і як фахівець навчався ЕФТ, чи проходить він супервізію, як він працює, якщо емоції стають надто сильними, і що буде, якщо Вам не захочеться виконувати якусь вправу. Не менш важливо, як Ви почуваєтеся поруч із цією людиною і чи легко Вам говорити з нею про важке.

У реєстрі фахівців ABA&Psy можна подивитися, хто з психологів застосовує ЕФТ, з якими труднощами і в якому форматі. Якщо фахівця, який підходить саме Вам, там не виявиться, варто переглянути й інші каталоги, зокрема на сайтах професійних спільнот ЕФТ.

Запитання і відповіді

Це та сама терапія, що й у Сью Джонсон?

Ні. У підходів спільний початок, але емоційно-фокусована терапія Грінберга виросла з людиноцентрованої та експериєнційної традиції, а підхід Сью Джонсон спирається на теорію прив’язаності й відомий передусім роботою з парами; докладніше — у розділі «ЕФТ для однієї людини і для пари» (Elliott & Greenberg, 2017; ICEEFT, n.d.).

Чи обов’язково працювати зі стільцями?

Ні. Робота зі стільцями — одне із завдань ЕФТ, а не обов’язкова частина кожної зустрічі: її пропонують, коли вона відповідає тому, що відбувається з людиною, і до неї важливо приходити добровільно (Elliott & Greenberg, 2016; Nødtvedt et al., 2019).

Скільки потрібно зустрічей?

У дослідженнях при депресії і травмі ЕФТ зазвичай тривала 16–20 зустрічей, а в дослідженні соціальної тривожності — до 28 (Goldman et al., 2006; Paivio et al., 2010; Shahar et al., 2017). На практиці тривалість обговорюють із фахівцем.

Чи не стане гірше, якщо заглиблюватися в емоції?

В ЕФТ прагнуть не до того, щоб відчувати якомога сильніше, а до того, щоб переживання було посильним і поєднувалося з розумінням. Якщо переживання стають надто сильними, фахівець спершу допомагає заспокоїтися (Elliott & Greenberg, 2016).

Чи допомагає ЕФТ при тривозі?

Перші дослідження при генералізованій та соціальній тривожності обнадійливі, але вони поки невеликі (Timulak et al., 2022; Shahar et al., 2017).

Чи можна проходити ЕФТ онлайн?

Психотерапія через відеозв’язок загалом показує добрі результати, але ці дані стосуються переважно інших методів; досліджень саме онлайн-ЕФТ поки майже немає (Thomas et al., 2021).