Читать на русском →

Хто такий ABA-фахівець і чим займається поведінковий аналітик

Коли людина вперше чує «ABA-фахівець», за цим словом може стояти дуже різний фахівець: студент після 40-годинного курсу, досвідчений інструктор або аналітик із магістратурою і тисячами годин практики. Для одних це питання про те, кому довірити дитину, для інших — до кого звернутися по допомогу для себе чи близької людини, а для самих фахівців — куди рости далі.

Тому розберімося по черзі. Спершу — що таке прикладний аналіз поведінки і з якої філософії він виріс. Потім — які в професії є рівні, чим займається аналітик, де застосовують цей підхід і на які дослідження він спирається. Наприкінці — як він пов’язаний із клінічним поведінковим аналізом і поведінковою терапією і як обрати фахівця.

Для кого ця стаття і навіщоСтаття для всіх, кому цікава ця тема: для тих, хто шукає ABA-фахівця для дитини, для себе чи для близької людини, і для тих, хто думає про професію поведінкового аналітика. Вона пояснює, що таке прикладний аналіз поведінки, які рівні є в професії та як обрати фахівця.

З чого почати — за Вашим завданнямЧитати все поспіль не обов’язково: розділи можна відкривати окремо.

Шукаю фахівцяТри професійні рівні
Чим займається поведінковий аналітик
Як обрати ABA-фахівця

Хочу зрозуміти методЩо таке прикладний аналіз поведінки
На що спирається метод
Де застосовують поведінковий аналіз

Думаю про професію: на чому вона тримаєтьсяБіхевіоризм: філософія науки про поведінку
Клінічний поведінковий аналіз
Прикладний аналіз поведінки і поведінкова терапія
Навчання ABA: з чого почати

Що таке прикладний аналіз поведінки

Прикладний аналіз поведінки (Applied Behavior Analysis, ABA) — це застосування науки про поведінку до завдань, важливих для життя людини. Він вивчає, як поведінка пов’язана з тим, що відбувається до неї і після неї, і використовує ці знання, щоб допомагати людям.

Рада із сертифікації поведінкових аналітиків (Behavior Analyst Certification Board, BACB) описує це так: за допомогою позитивного підкріплення фахівець навчає людину ефективніших способів діяти і змінює соціальні наслідки її теперішньої поведінки — тобто те, як на цю поведінку реагують інші. Простіше кажучи, усе це потрібно для того, щоб людині стало легше жити. Щоб вона могла сама попросити про те, що їй потрібно, а не домагатися цього через зрив чи крик. Щоб опановувала навички, які дають більше самостійності, — від того, щоб одягнутися і поїсти, до навчання, роботи і поїздок містом. Щоб могла спілкуватися з близькими і брати участь у житті сім’ї, класу чи колективу. А поведінка, яка заважає їй самій або іншим, траплялася рідше, бо в людини з’являється інший, зручніший спосіб отримати те саме. Мета при цьому — не «зручна» для інших людина, а більше можливостей і вибору в її власному житті.

Прикладний аналіз поведінки часто називають терапією, і для цього є підстави: Центри з контролю та профілактики захворювань США (Centers for Disease Control and Prevention, CDC) називають його одним із видів терапії при розладах аутистичного спектра. Але це не психотерапія. Закони про ліцензію поведінкових аналітиків діють у 40 штатах США та в окрузі Колумбія, і більшість із них прямо це обумовлює: у дослідженні 2024 року застереження про винятки знайшли в 33 із 36 вивчених законів. Наприклад, закон Род-Айленда виключає з практики прикладного аналізу поведінки психологічне тестування, нейропсихологію, психотерапію, когнітивну терапію, психоаналіз, гіпнотерапію та довготривале консультування. Там, де поведінковий аналіз працює у формі бесіди про думки й почуття, починається клінічний поведінковий аналіз, про нього ми розповімо нижче.

Слово «поведінка» тут розуміють широко: це все, що робить людина, — вчинки, мовлення, навички спілкування та самообслуговування, а також думки й почуття. Чому думки й почуття теж вважають поведінкою, стане зрозуміло з наступного розділу.

У 1968 році Дональд Баер, Монтроуз Вулф і Тодд Ріслі описали, за якими ознаками роботу можна віднести до прикладного аналізу поведінки. Ці сім ознак використовують досі:

• прикладний — робота змінює те, що справді важливо для людини та її близьких;

• поведінковий — змінюється поведінка, яку можна спостерігати й вимірювати;

• аналітичний — дані показують, що зміни спричинені саме втручанням;

• технологічний — процедури описано так докладно, що їх може повторити інший фахівець;

• концептуально систематичний — процедури спираються на принципи науки про поведінку;

• ефективний — зміни помітні в житті людини, а не лише на графіку;

• узагальнюваний — результат зберігається з часом і переноситься в інші місця та ситуації.

Біхевіоризм: філософія науки про поведінку

В історії психології зазвичай виокремлюють кілька класичних шкіл: структуралізм Вільгельма Вундта, функціоналізм Вільяма Джеймса, психоаналіз Зигмунда Фройда, гештальтпсихологію Макса Вертгеймера, Курта Коффки та Вольфганга Келера, біхевіоризм, гуманістичну психологію Абрагама Маслоу та Карла Роджерса і когнітивну психологію. Біхевіоризм — одна з цих шкіл. Він переніс увагу психології зі свідомості на поведінку, яку можна спостерігати й вивчати експериментально. Від 1920-х років до середини XX століття біхевіоризм був одним із провідних напрямів психології, згодом на перший план вийшла когнітивна психологія. Лінія Скіннера при цьому продовжилася в поведінковому аналізі: в Американській психологічній асоціації (American Psychological Association, APA) досі є окремий підрозділ — Division 25 «Поведінковий аналіз».

Скіннер наголошував, що біхевіоризм — це не сама наука про поведінку, а філософія цієї науки («Про біхевіоризм», 1974). Філософія відповідає на запитання, що вважати поведінкою, чому вона відбувається і яке пояснення можна вважати науковим. Прикладний аналіз поведінки — частина цієї ширшої галузі, і в ній зазвичай розрізняють чотири рівні:

• філософію науки — біхевіоризм;

• експериментальний аналіз поведінки — фундаментальні дослідження того, як поведінка виникає і змінюється;

• прикладний аналіз поведінки — застосування цих знань до завдань, важливих для життя людей;

• професійну практику, яка спирається на цю науку.

Початок біхевіоризму поклав Джон Вотсон. У статті 1913 року він запропонував вважати психологію об’єктивною експериментальною природничою наукою, мета якої — передбачення поведінки та керування нею. Вивчати, за Вотсоном, треба поведінку, а не свідомість, яку можна описати лише через самоспостереження.

Наступний крок зробив Беррес Фредерік Скіннер. У книжці «Поведінка організмів» (1938) він розрізнив два види поведінки. Респондентну викликає певний стимул, як слиновиділення в собак Павлова. Оперантну організм продукує сам, і вона залежить від того, що за нею йде. Пізніше Скіннер сформулював, що для розуміння поведінки треба знати три речі: ситуацію, у якій вона відбувається, саму поведінку та її наслідки. Цей зв’язок називають трикомпонентною контингенцією, і на ньому побудована більша частина прикладного аналізу поведінки.

Скіннер назвав свою філософію радикальним біхевіоризмом, щоб відрізнити її від методологічного. Методологічний біхевіоризм, як пояснює дослідник філософії біхевіоризму Джей Мур, ділить події на публічні та приватні й залишає науці лише публічні. Радикальний біхевіоризм думок і почуттів не відкидає: він розглядає їх як поведінку, що відбувається «всередині шкіри» і підпорядковується тим самим закономірностям, що й видимі вчинки.

Водночас Скіннер сперечався з менталістськими поясненнями — коли причиною поведінки називають внутрішню сутність на кшталт «сили волі» чи «лінощів». На його думку, пошук причин усередині організму затуляє ті умови, які можна побачити і змінити. Тому поведінковий аналітик питає не «що з ним не так», а «що відбувається до і після цієї поведінки».

У статті «Відбір наслідками» (1981) Скіннер описав загальний принцип, який діє на трьох рівнях: природний відбір в еволюції видів, закріплення поведінки окремої людини її наслідками і розвиток культур.

З цих ідей виросли філософські припущення поведінкового аналізу:

• детермінізм — поведінка закономірна і пов’язана з умовами, у яких вона відбувається;

• емпіризм — висновки спираються на спостереження і вимірювання, а не на здогадки;

• ощадливість пояснень — спершу перевіряють простіші пояснення і лише потім складніші;

• прагматизм — пояснення цінне тоді, коли допомагає щось змінити на краще;

• селекціонізм — поведінка «відбирається» своїми наслідками;

• філософський сумнів — готовність переглянути висновки, якщо з’явилися нові дані.

Сучасний розвиток цієї філософії — функціональний контекстуалізм. Стівен Гейс і його колеги запропонували оцінювати наукові теорії за тим, наскільки вони допомагають передбачати поведінку і впливати на неї в конкретному контексті. На цій філософії побудовані теорія реляційних фреймів і терапія прийняття та відповідальності, про які йтиметься нижче.

Що це означає для тих, хто навчається ABA. Людина, яка приходить навчатися прикладного аналізу поведінки, вивчає не набір прийомів. Вона вивчає філософію біхевіоризму та принципи поведінки, відкриті експериментальним аналізом поведінки, і вчиться застосовувати їх у житті.

Так побудована й екзаменаційна програма BCBA. Її перший розділ називається «Біхевіоризм і філософські засади», другий — «Поняття і принципи»: підкріплення і покарання, згасання, контроль стимулів, розрізнення та узагальнення, мотиваційні операції, вербальна поведінка. Оцінювання, процедури зміни поведінки, етика та супервізія йдуть після. Про те саме говорить одна із семи ознак ABA, про які йшлося вище: робота концептуально систематична, коли процедури спираються на принципи науки про поведінку.

Три професійні рівні

В усіх трьох міжнародних організаціях — BACB, IBAO і QABA — професія влаштована схоже. Є інструктори, які працюють безпосередньо з клієнтом, асистенти аналітика та аналітики, які відповідають за програму загалом.

• Інструктор: RBT у BACB, IBT в IBAO, ABAT у QABA. Допомагає людині опановувати навички за планом, який склав аналітик, — удома, у центрі, у школі чи на вулиці — і працює під його регулярною супервізією. У BACB інструктор може працювати, лише якщо за ним закріплено супервізора.

• Асистент аналітика: BCaBA у BACB і QASP-S у QABA. В IBAO такого рівня немає. Асистент бере на себе частину роботи аналітика, але сам теж працює під супервізією аналітика.

• Аналітик: BCBA у BACB, IBA в IBAO, QBA у QABA. Проводить оцінку, складає програму, навчає команду і сім’ю, відповідає за результат. У BACB аналітик — самостійний практик.

Окремо стоїть позначка BCBA-D. Її отримує BCBA з докторською підготовкою, і, як наголошує BACB, це не окрема сертифікація і не додаткові права, а вказівка на рівень освіти.

Скільки навчатися на кожному рівні і де набирати практику, ми докладно розбирали в статті «Навчання ABA: з чого почати». Вимоги організацій час від часу оновлюються, тому перед навчанням їх варто звіряти на офіційних сайтах BACB, IBAO і QABA.

Чим займається поведінковий аналітик

Прикладний аналіз поведінки — це не набір занять, а спосіб допомогти людині жити повніше і самостійніше, змінюючи умови навколо неї і навчаючи її того, що їй потрібно. Тому робота аналітика починається з оцінки. Він спостерігає за людиною в різних ситуаціях, розпитує сім’ю і педагогів, збирає дані й намагається зрозуміти, яку роль відіграє поведінка, що заважає самій людині або іншим — наприклад, навчатися, спілкуватися чи бути в безпеці. Така поведінка може допомагати отримати увагу чи предмет, піти від складного завдання або виконувати іншу функцію. Такий розбір називають функціональною оцінкою поведінки.

Далі аналітик разом із самою людиною та її близькими обирає цілі. Етичний кодекс BACB вимагає залучати клієнта та його близьких до вибору цілей, способів оцінки і втручання та до відстеження прогресу.

Потім аналітик складає план допомоги:

• яких навичок навчати і в якому порядку;

• як змінити обстановку і розпорядок дня, щоб складна поведінка була рідше потрібна;

• чим її замінити — наприклад, словом, жестом або карткою замість крику;

• як на поведінку реагуватимуть дорослі поруч із людиною;

• як збиратимуть дані і за якими ознаками зрозуміють, що план працює.

Те, що в побуті називають ABA-терапією, — це не окремі заняття, а вся ця система допомоги, вбудована в життя людини. До неї зазвичай входять:

• оцінка і регулярний перегляд плану за даними;

• навчання навичок там, де вони потрібні, — у грі, удома, на майданчику, у магазині, у класі;

• зміни в обстановці та розпорядку, які роблять життя зрозумілішим і передбачуванішим;

• навчання і підтримка батьків і близьких, щоб вони могли допомагати щодня;

• консультування педагогів, колег та інших людей поруч із людиною — у дитячому садку, школі, на роботі;

• навчання і супервізія команди;

• узгодження роботи з лікарями, логопедами та іншими фахівцями.

Способи навчання теж різні. Одні навички зручніше опановувати в структурованому форматі, крок за кроком, інші — у природній обстановці. Натуралістичні розвивальні поведінкові втручання (NDBI) поєднують прикладний аналіз поведінки з науками про розвиток дитини: навчання вбудоване в гру і повсякденні справи, спирається на інтереси дитини і будується на спільному з нею контролі.

Поруч із людиною найчастіше перебувають інструктори і близькі, а аналітик вибудовує всю систему: навчає команду і сім’ю, дивиться дані, спостерігає, як іде робота, і змінює план, якщо прогресу немає.

Американські практичні рекомендації Ради постачальників послуг при аутизмі (Council of Autism Service Providers, CASP, 2024) розрізняють два формати допомоги. Сфокусована працює з кількома конкретними навичками чи труднощами, зазвичай 10–25 годин прямої допомоги на тиждень. Комплексна охоплює багато галузей розвитку — спілкування, самостійність, соціальні та навчальні навички, — і для маленьких дітей найкращі результати описано за 30–40 годин на тиждень. Ці рекомендації написано для допомоги при аутизмі; який формат потрібен конкретній людині, вирішують за підсумками оцінки разом із нею та її сім’єю.

Традиційно поведінковий аналітик діагнозів не ставить: це завдання лікарів і клінічних психологів. У США це закріплено і в законах: у більшості штатів, де поведінкових аналітиків ліцензують, з їхньої практики виключено постановку діагнозів, психологічне тестування і психотерапію. Аналітик працює з поведінкою і навичками та за потреби співпрацює з іншими фахівцями, а якщо завдання виходить за межі його компетенції, етичний кодекс BACB вимагає передати роботу відповідному фахівцю.

Де застосовують поведінковий аналіз

Багато поведінкових аналітиків працюють із дітьми з аутизмом та їхніми сім’ями, тому ABA часто сприймають як «дитячу методику для аутизму». Але прикладний аналіз поведінки працює з людьми будь-якого віку — з дітьми, підлітками, дорослими і людьми похилого віку, — і галузей його застосування значно більше. BACB називає тринадцять напрямів:

• аутизм та інші порушення розвитку;

• освіта;

• поведінкова педіатрія і поведінкова геронтологія;

• реабілітація після черепно-мозкової травми;

• допомога при залежностях;

• здоров’я і фітнес, поведінкова спортивна психологія;

• допомога при жорстокому поводженні з дітьми та його профілактика;

• організаційний менеджмент поведінки — застосування поведінкового аналізу в компаніях;

• громадське здоров’я та екологічна сталість;

• клінічний поведінковий аналіз.

Про клінічний поведінковий аналіз ми розповімо окремо, бо його найчастіше плутають зі звичною роботою ABA-фахівця. А спершу — про те, які дослідження стоять за цими напрямами.

На що спирається метод

У поведінкових методів велика доказова база, і вона не обмежується аутизмом. Нижче — лише кілька прикладів із різних галузей: досліджених поведінкових методів значно більше, і перелічити їх усі в одній статті неможливо. Частина з них належить до прикладного аналізу поведінки, частина — до поведінкової терапії, яка виросла з тієї самої науки про поведінку; про зв’язок між ними ми розповімо в окремому розділі. Сила доказів у різних галузях різна, і там, де досліджень мало або їхня якість невисока, ми так і пишемо.

• Аутизм. У 2020 році американський Національний центр доказової практики у сфері аутизму (NCAEP) проаналізував 972 дослідження і виокремив 28 практик із достатньою доказовою базою; багато з них поведінкові — підкріплення, підказки, аналіз завдання, функціональна оцінка поведінки, навчання функціональної комунікації. Метааналіз 2020 року (Sandbank і колеги) показав позитивні ефекти поведінкових, розвивальних і натуралістичних розвивальних поведінкових втручань, хоча за найсуворіших критеріїв якості досліджень ефекти ставали нестійкими. Кокранівський огляд раннього інтенсивного поведінкового втручання (2018) описує покращення адаптивної поведінки, IQ і мовлення, але оцінює якість цих даних як низьку.

• Поведінка дітей і виховання. Навчання батьків на поведінковій основі, наприклад терапія взаємодії батьків і дитини (PCIT) і програма Triple P, у метааналізі 24 досліджень покращувало поведінку дітей 3–12 років, а британський NICE рекомендує такі програми батькам дітей з опозиційним розладом і розладом поведінки. Поведінкові методи допомоги при труднощах із засинанням і нічних пробудженнях у маленьких дітей вивчено в 52 дослідженнях, і в більшості з них вони допомагали.

• Тики. Комплексне поведінкове втручання при тиках (CBIT), засноване на тренінгу заміщення звички, у рандомізованих дослідженнях зменшувало вираженість тиків і в дітей (2010), і в дорослих (2012).

• Тривога і травма. Експозицію із запобіганням ритуалам рекомендує NICE при обсесивно-компульсивному розладі, а клінічні рекомендації Американської психологічної асоціації (APA, 2017) дають сильну рекомендацію пролонгованій експозиції при посттравматичному стресовому розладі.

• Депресія. Поведінкова активація в метааналізі 26 рандомізованих досліджень (2014) показала виражений ефект, і NICE включає її до варіантів терапії депресії.

• Залежності. Підкріплення за підтверджену утримність (contingency management) у метааналізах 2006 і 2021 років допомагало людям частіше зберігати утримність під час терапії. Підхід підкріплення в спільноті (CRA) скорочував кількість днів вживання алкоголю, а його сімейна версія (CRAFT) частіше допомагала родичам переконати близьку людину почати терапію, хоча досліджень поки небагато. Заохочення за підтверджену відмову від куріння допомагали вагітним жінкам кинути курити.

• Школа. «Гра доброї поведінки» (Good Behavior Game) у перших класах зменшувала агресивну поведінку, а в хлопців, особливо тих, хто спочатку був агресивним, до 19–21 року рідше траплялися зловживання алкоголем і наркотиками. Загальношкільна система позитивної підтримки поведінки (SWPBIS) у рандомізованому дослідженні в 37 школах скоротила кількість відсторонень і направлень до адміністрації.

• Робота і організації. Зворотний зв’язок про результати роботи діє надійніше разом із постановкою цілей і наслідками, ніж сам по собі, а програми поведінкової безпеки на виробництві в метааналізі зменшували кількість нещасних випадків, хоча якість цих досліджень невисока.

• Люди похилого віку з деменцією. Тут поведінкові методи вивчено менше, і цей напрям розвивається.

Крім доказової бази, роботу фахівця регулюють правила. З 1 січня 2022 року діє Етичний кодекс для поведінкових аналітиків BACB. Серед його вимог:

• обирати втручання на основі оцінки і наукових даних і віддавати пріоритет позитивному підкріпленню;

• до обмежувальних процедур і покарання переходити, лише якщо менш втручальні способи не допомогли або якщо ризик шкоди від самої поведінки вищий за ризик процедури;

• отримувати інформовану згоду, а від самого клієнта, коли це доречно, — його згоду на участь;

• ставитися до клієнта зі співчуттям, гідністю і повагою.

Ці правила з’явилися не на порожньому місці. У ранніх роботах, зокрема в дослідженнях Івара Ловааса 1960–1980-х років, застосовували покарання, включно з фізичними. У ABA є й сучасні критики, зокрема дорослі аутичні люди, які отримували таку допомогу в дитинстві. У якісному дослідженні 2023 року семеро учасників розповідали про травматичні епізоди і про те, що їх навчали поводитися як однолітки, хоча відзначали і користь. Фахівці з прикладного аналізу поведінки ставляться до цієї критики серйозно: огляд 2022 року (Leaf і колеги) розбирає її і рекомендує спиратися на підкріплення, добирати інтенсивність індивідуально, залучати саму людину до вибору цілей і дослухатися до досвіду людей, які отримували допомогу.

Сучасна практика ABA помітно відрізняється від того, як метод виглядав кілька десятиліть тому, і добрий фахівець може пояснити, чому він обрав саме таку програму. Дедалі більше уваги приділяють і стосункам із сім’єю: у статті 2019 року Тейлор, Леблан і Носік звертають увагу на те, що поведінковим аналітикам, крім технічних навичок, потрібні навички співпраці та співчуття.

Клінічний поведінковий аналіз

Клінічний поведінковий аналіз — це застосування інструментів поведінкового аналізу для допомоги при депресії, тривозі, стресі, конфліктах у стосунках, зловживанні психоактивними речовинами та інших труднощах, з якими зазвичай ідуть до психолога. Так цей напрям визначає BACB.

Клінічний поведінковий аналіз склався в 1990-х роках, коли поведінкові аналітики почали шукати відповідь на запитання, як допомогти людині, яка приходить до психолога і розповідає про свої труднощі, якщо фахівець не бачить її життя поза кабінетом. Тому робота в ньому часто відбувається у формі розмови, і перші підходи створювали для дорослих. Сьогодні їх застосовують і з підлітками, і з дітьми: діалектичну поведінкову терапію адаптували для підлітків і для дітей 7–12 років, терапію прийняття та відповідальності вивчають у підлітків із тривогою і депресією, а до роботи з дітьми залучають і батьків. Але в основі залишається той самий функціональний аналіз: фахівець шукає, яку роль поведінка, думки й почуття відіграють у житті людини і що їх підтримує.

З цим напрямом пов’язані кілька відомих підходів:

• терапія прийняття та відповідальності (Acceptance and Commitment Therapy, ACT) Стівена Гейса та його колег — вона спирається на теорію реляційних фреймів, поведінкове пояснення мови й мислення;

• функціонально-аналітична психотерапія (Functional Analytic Psychotherapy, FAP) Роберта Коленберга і Мевіс Цай, у якій матеріалом для роботи стають самі стосунки клієнта і фахівця на сесії;

• поведінкова активація при депресії;

• діалектична поведінкова терапія Марші Лінехан, яку часто розглядають поруч із цими підходами.

Чим клінічний поведінковий аналітик відрізняється від тих, кого зазвичай називають ABA-терапевтами:

• з якими завданнями: прикладний аналіз поведінки найчастіше працює з навичками і поведінкою в повсякденному житті, а клінічний — із тривогою, депресією, труднощами у стосунках чи залежністю, тобто з тим, із чим зазвичай ідуть до психолога; і той, і інший напрям працює і з дітьми, і з дорослими;

• як працює: замість допомоги, вбудованої в повсякденне життя і вибудуваної разом із командою та сім’єю, — частіше бесіда, у якій фахівець помічає і змінює те, що відбувається з клієнтом просто зараз, і допомагає переносити це в життя; до роботи з дітьми залучають і батьків;

• яка потрібна підготовка: у США закони про ліцензію поведінкових аналітиків у більшості штатів виключають психотерапію з їхньої практики, тому для роботи з тривогою і депресією там зазвичай потрібна ще й ліцензія психолога або психологічного консультанта.

Інакше кажучи, клінічний поведінковий аналіз стоїть на стику двох професій: він спирається на науку про поведінку і вимагає клінічної підготовки.

Що прикладний аналіз поведінки дає психологам і психотерапевтам. Серед тих, хто приходить навчатися прикладного аналізу поведінки, багато психологів і психотерапевтів. Навчання не робить із них клінічних поведінкових аналітиків, але дає основу, на якій побудовано клінічний напрям, і багато що з неї можна перенести у власну практику.

Передусім це функціональний погляд на поведінку: фахівець вчиться запитувати не «що з людиною не так», а що відбувається до і після поведінки та яку роль вона відіграє в житті людини. Схожа логіка лежить в основі поведінкової активації. Національний інститут здоров’я та вдосконалення медичної допомоги Великої Британії (National Institute for Health and Care Excellence, NICE) включає її до варіантів терапії депресії в дорослих: людина помічає зв’язок між тим, чим вона займається, і своїм настроєм та поступово змінює те, що підтримує уникання.

На підкріпленні побудоване і керування підкріпленням (contingency management): людина отримує відчутне заохочення, коли об’єктивно підтверджено потрібну поведінку. У доповіді Міністерства охорони здоров’я та соціальних служб США 2024 року цей метод описано як поведінкове втручання, ефективність якого при розладах, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин, підтверджують три десятиліття досліджень.

Друге — робота з батьками. CDC рекомендує дітям до шести років із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності починати з навчання батьків поведінкових методів, ще до ліків. NICE також радить розглядати програми для батьків дітей до 12 років із порушеннями інтелектуального розвитку, якщо в дитини з’являється складна поведінка або є ризик, що вона з’явиться.

Третє — спеціальні знання про роботу з людьми з особливостями розвитку. Вони потрібні психологам, до яких приходять діти й дорослі з аутизмом або порушеннями інтелектуального розвитку та їхні сім’ї. NICE рекомендує при складній поведінці в людей із порушеннями інтелектуального розвитку проводити функціональне оцінювання і будувати допомогу на поведінкових принципах. Психологічну допомогу таким клієнтам NICE радить адаптувати до рівня розуміння і способу спілкування людини, а нові навички між сесіями відпрацьовувати з більш структурованою підтримкою, зокрема за допомогою сім’ї. У програмі підготовки BCBA цьому відповідають:

• підказки та їх поступове зменшення;

• формування поведінки;

• ланцюжки поведінки;

• перенесення навички в нові ситуації;

• збереження результату після завершення допомоги.

В американських школах це ще й вимога закону: закон про освіту осіб з інвалідністю (Individuals with Disabilities Education Act, IDEA) у певних випадках зобов’язує школу провести функціональне оцінювання поведінки дитини і скласти план поведінкового втручання.

Нарешті, ця основа відкриває шлях до клінічного поведінкового аналізу. Терапія прийняття та відповідальності спирається на функціональний контекстуалізм, функціонально-аналітична психотерапія — на радикальний біхевіоризм Скіннера. Для роботи в цьому напрямі потрібна окрема клінічна підготовка, але його мова і логіка психологу, який вивчив прикладний аналіз поведінки, вже будуть знайомі.

Прикладний аналіз поведінки і поведінкова терапія

ABA-терапію часто плутають із поведінковою терапією, про яку ми вже згадували в розділі про доказову базу. У них спільне коріння, але це різні напрями зі своєю історією.

Поведінкова терапія склалася в 1950-х роках як альтернатива психоаналізу. Південноафриканський психіатр Джозеф Вольпе в книжці 1958 року описав систематичну десенсибілізацію — поступове, крок за кроком, зіткнення з тим, що лякає, у поєднанні з розслабленням. Метод спирався на дослідження умовних рефлексів Павлова і теорію научіння Галла. Британський психолог Ганс Айзенк у 1959 році запропонував теорію научіння як основу терапії замість психоаналізу, а Арнольд Лазарус був одним із перших, хто назвав цей підхід поведінковою терапією. У 1966 році в США з’явилася професійна асоціація поведінкової терапії, з 2005 року вона називається Асоціацією поведінкової і когнітивної терапії (ABCT).

Прикладний аналіз поведінки оформився трохи пізніше, навколо журналу Journal of Applied Behavior Analysis, перший том якого вийшов у 1968 році. Він спирався насамперед на оперантну лінію Скіннера. У 1982 році Браян Івата з колегами описали методологію функціонального аналізу — експериментальної перевірки того, навіщо людині потрібна складна поведінка.

Що їх об’єднує:

• обидва напрями виросли з біхевіоризму і теорії научіння;

• обидва працюють із поведінкою, яку можна спостерігати й вимірювати;

• обидва перевіряють свої методи дослідженнями і цінують доказовість.

Чим вони відрізняються:

• дослідження: прикладний аналіз поведінки частіше використовує дослідження з одним чи кількома учасниками, де зміни відстежують у кожного, а поведінкова терапія дедалі більше спирається на рандомізовані дослідження великих груп;

• з ким працюють: у журналі прикладного аналізу поведінки частка робіт про людей із порушеннями розвитку до 2000-х років зросла приблизно до 60 %, а в журналі Behavior Therapy скоротилася приблизно до 3 %;

• опора на принципи: у вивчених статтях журналу прикладного аналізу поведінки поведінкові принципи були названі явно в усіх роботах, а в Behavior Therapy до 2000-х років — приблизно в кожній восьмій; поведінкова терапія з часом перейшла до готових пакетів методів, зокрема з когнітивними елементами.

Таке порівняння наводять, зокрема, Вільям О’Донох’ю і Мітч Фрайлінг, які проаналізували публікації провідних журналів обох напрямів за кілька десятиліть.

Історію поведінкової терапії прийнято описувати як три хвилі. Цю схему запропонував Стівен Гейс у 2004 році:

• перша хвиля — пряма зміна поведінки та емоцій на основі принципів научіння: експозиція, систематична десенсибілізація, підкріплення;

• друга хвиля — когнітивна: у когнітивній терапії Аарона Бека і когнітивно-поведінковій терапії в центрі уваги те, як людина тлумачить події, бо від цього залежать її емоції;

• третя хвиля — контекстуальна: терапія прийняття та відповідальності, функціонально-аналітична психотерапія, діалектична поведінкова терапія; тут важливіша не форма думки чи почуття, а їхня функція, тобто роль у житті людини.

Методи першої хвилі залишаються затребуваними: наприклад, експозиція входить до клінічних рекомендацій при тривожних розладах і травмі, про які ми говорили вище. Хвилі при цьому не змінювали одна одну повністю — у практиці сьогодні використовують методи всіх трьох.

Третя хвиля за філософією близька до клінічного поведінкового аналізу: терапію прийняття та відповідальності і функціонально-аналітичну психотерапію відносять до обох. ACT прямо спирається на функціональний контекстуалізм, про який ми говорили в розділі про біхевіоризм, а FAP — на радикальний біхевіоризм Скіннера.

Як обрати ABA-фахівця

У багатьох країнах діяльність поведінкового аналітика не ліцензується, і назвати себе ABA-фахівцем може будь-хто. Тому сертифікат — перше, що варто перевірити. В усіх трьох організацій є відкриті реєстри: BACB, IBAO і QABA. Чим сертифікат відрізняється від ліцензії і де визнають IBAO і QABA, ми розбирали в статті «IBAO і QABA».

Крім документів, варто запитати у фахівця:

• який рівень він обіймає і хто його супервізор, якщо він інструктор чи асистент;

• як він проводитиме оцінку і скільки вона триватиме;

• як Ви разом обиратимете цілі;

• як збирають дані і як часто Ви їх бачитимете;

• чого навчать Вас як батьків чи близьких;

• що він робить, якщо людина не хоче брати участь або план не працює.

Насторожитися варто, якщо:

• програму пропонують без оцінки або цілі обирають без Вас;

• дані про прогрес не показують або не можуть пояснити;

• з перших зустрічей роблять ставку на покарання, а не на навчання і підкріплення;

• обіцяють гарантований результат за короткий час;

• дитина чи дорослий регулярно дуже засмучується під час роботи з ним, а фахівець не готовий це обговорювати.

Добрий фахівець відповідає на питання спокійно і конкретно. Знайти сертифікованих фахівців із різних країн можна в реєстрі ABA&Psy: серед них є наші випускники із сертифікатами IBAO і QABA.

ABA-фахівець — це не одна професія, а три рівні: інструктор, асистент аналітика і аналітик. За ними стоїть наука про поведінку зі своєю філософією і великою доказовою базою в різних галузях — від аутизму і виховання дітей до залежностей, школи і роботи. Інструктор допомагає опановувати навички в повсякденному житті, аналітик відповідає за оцінку, план допомоги і результат, і вся робота будується на даних і згоді самої людини та її сім’ї. Якщо Ви обираєте фахівця, почніть із реєстрів організацій і з питань про те, як буде влаштована робота. Якщо хочете самі стати поведінковим аналітиком, перегляньте нашу програму підготовки IBA / QBA.