Рекомендації, як допомогти дітям з особливими потребами подолати військовий стрес

Початок · はじめ

Перш ніж почати

Перш ніж почати, ми хотіли б наголосити, що, незважаючи на те, що ці рекомендації були написані для сімей з дітьми з обмеженими можливостями, вони можуть бути корисні і дітям без будь-якого діагнозу. Будь ласка, адаптуйте ці рекомендації відповідно до Ваших особистих потреб та обставин. 

Втрати, непередбачуваність подій (стимулів), вимушене переселення, яке для деяких людей стало їх першим досвідом переселення - все це дуже неприємний досвід для тих, хто зіткнувся з військовими негараздами.

Люди, хто залишився у своїх країнах і ті, хто прийняв рішення переїхати, обидві ці групи стикаються з багатьма труднощами, які, найчастіше, потрібно вирішити в дуже короткі терміни. Потрібно пристосуватися до нової реальності, що може зайняти чимало часу. Деяким потрібно вивчити нові мови, що досить складно зробити дітям із порушеннями у розвитку. Проживання в сім'ї, що приймає, також може бути пов'язане з різними складнощами. Наприклад, треба навчитися жити разом, спілкуватися один з одним та адаптуватися до нового способу життя. Приймаюча сім'я, у свою чергу, теж стикається з додатковими складнощами, їм необхідно витрачати більше ресурсів на стабілізацію тих, хто прибуває.

Люди, які постраждали від війни, переживають зміни у соціально-економічному статусі та у порушенні ритуалів, що особливо болісно для людей з розладами аутистичного спектру (РАС) та іншими порушеннями у розвитку.

Їм доводиться розлучатися з улюбленими місцями, близькими людьми, знайомими іграшками та іншими дорогими речами. Для дітей з РАС порушені ритуали та неприємні подразники (наприклад, гучні звуки під час руху, нова їжа тощо) також можуть бути сильним стресором, який зазвичай проявляється у вигляді поведінкових проблем.

У цей час сім'ї доводиться мати справу з великою кількістю документів, пошуком школи, терапії для дітей тощо.

Відсутність стабільності та непередбачуване майбутнє наражають людей на ризик дезадаптації/ слабкої адаптації.

Захисні фактори допомагають, але час усе одно потрібен


У тих, хто знає кілька мов, у кого є рідні в країні, що приймає, або група підтримки, більше опор для адаптації. Але й їм потрібно чимало часу та допомоги, щоб освоїтися в новій реальності: забагато думок і почуттів доводиться прожити за короткий строк.

Стан дитини важко вирівняти, поки не вирівнявся стан дорослих поруч із нею. Діти вловлюють емоційний стан своїх батьків. Чим раніше батьки зможуть стабілізувати власний стан, тим більше шансів у дітей адаптуватись до нової реальності та змінитись. Тому важливо самим показувати ту поведінку, яку дитина зможе перейняти: спокійний голос, зрозумілі дії, звичний розпорядок. Ми хочемо ще раз наголосити, наскільки важливо насамперед дбати про себе.

Читати далі

Ознайомтеся з рекомендаціями для дорослих та опікунів, щоб знайти ідеї, які можуть допомогти. Намагайтесь бути тією спокійною людиною, на яку може спертися дитина. Батьки часто відчувають ті ж страхи, що й їхні діти. Але якщо дорослому вдається залишатися спокійним, коли дитина в паніці, це допомагає дитині заспокоїтися. Якщо панікує дорослий, дитині стає страшніше. Важливо зменшити постійну дію стресових чинників, щоб не додавати дитині нових потрясінь. Є багато дій, які батьки можуть зробити, щоб допомогти дітям впоратися зі страхами.

Ймовірно, Ви вже робите все, що можете. Ми сподіваємося, що ці рекомендації дадуть Вам більше ідей про те, як стабілізувати Вашу дитину чи дітей. Важливо розуміти, що ситуації у всіх різні і Вам може знадобитися адаптувати рекомендації, щоб вони краще відповідали саме Вашим індивідуальним обставинам. Хоча жодна з цих рекомендацій не позбавить повністю страху, вони можуть допомогти дитині орієнтуватися в страшному світі.

Розділ один · からだ

Фізична безпека

Додаткова травматизація — це те, чого варто уникнути передусім. Для цього важливо докласти всіх зусиль, щоб навколо дитини була спокійна й підтримувальна обстановка.

У дітей з особливостями розвитку поведінка частіше стає складною, коли навколо забагато подразників — подій, предметів, звуків. Це обов'язково варто враховувати. Тут фахівцям можуть допомогти батьки: вони краще знають свою дитину.

На що найчастіше варто звернути увагу, щоб не додавати дитині навантаження:

М'яке світло. Жалюзі або щільні штори приглушать різке освітлення та спалахи за вікном.

Неголосні звуки. У тиші дитині легше зосередитися й заспокоїтися.

 Рівний фоновий звук — білий шум, вентилятор, спокійна музика. Він маскує різкі звуки ззовні, і багатьом дітям так спокійніше. Це індивідуально: орієнтуйтеся на реакцію дитини.

Короткі паузи та дихальні вправи. Вони допомагають дитині прийти до тями й відчути, що вона знову керує собою.

Намагайтеся зменшити постійний вплив стрессорів.

Навушники або беруші. Під час сирен і обстрілів дитині може бути легше в шумозаглушувальних навушниках або берушах: вони приглушують різкі звуки. Важливо, щоб дитина могла зняти їх будь-якої миті й щоб у небезпечній ситуації вона чула Ваші слова.

Самостимулювальна поведінка


Діти з РАС та іншими особливостями розвитку нервової системи часто чутливіші до звуків, світла, дотиків — і стрес цю чутливість посилює. Ваша дитина вже використовує багато форм самостимуляції в повсякденному житті, як стратегію виживання або способу вираження емоцій. Батьки повинні бути готові до того, що кількість/інтенсивність/амплітуда цих дій, що самостимулюють, може збільшитися.

Читати далі

У непередбачуваній обстановці війни сплеск такої поведінки цілком очікуваний. Дитина може бути надмірно активною, бігати, кричати, все трощити, ламати, проявляти агресію.

Заборона та придушення цих природних реакцій на те, що відбувається навколо, може посилити емоційне навантаження.

Варто подумати, як можна дозволити дитині займатися діяльністю, що самостимулює, але більш соціально прийнятним способом. Які альтернативи найкраще підходять Вашій дитині?

У випадках постійних аутостимуляцій (удари по предметах, інтенсивні рухи, такі як розгойдування або надмірна вокалізація тощо) можна постаратися перенаправити подібні сенсорні дії дітей на інші. При вокалізації, альтернативою може бути спів чи прослуховування музики. Удари по предметах зменшуються, коли руки зайняті іншими сенсорними іграшками, чи може можливо знайти щось інше, що підходить для удару?

Щоб зменшити тривожність та соціально неприйнятну поведінку, можна включити сенсорні іграшки та ігри у свій розпорядок дня.Чи можете Ви включити що-небудь із переліченого нижче в діяльність Вашої дитини?

кінетичний пісок, пластилін або готове солоне/кукурудзяне тісто (можна приготувати вдома без вмісту глютену)

будь-які ігри з водою (гра з предметами в каструлі, обливання водою)

ігри з крупами (шукаємо сховані скарби в гречці, сочевиці, рисі або пересипаємо крупу з однієї ємності до іншої)

будь-які ігри з диханням (дихання, щоб предмет рухався та падав з поверхні)

м'яти і рвати папір (наприклад, старі газети), викидаючи їх у відро для сміття

зробити намет з ковдрами, щоб дитина могла сховатися у разі сенсорного перенавантаження

закутати дитину в ковдру/простирадло/рушники... і зробити глибокий масаж усіх частин тіла, особливо ступнів та гомілок

прослуховування класичної музики

приймати заспокійливі ванни чи душ

*Сенсорні іграшки та заняття повинні давати дитині можливість досліджувати та краще розуміти своє тіло та виражати емоції. Участь у сенсорній діяльності та гра із сенсорними іграшками часто є нормальною людською потребою у стресових ситуаціях, що допомагає зменшити почуття стресу.

Можуть бути речі або дії, вплив яких Ви, можливо, захочете зменшити. Наприклад:

вплив надмірного шуму (чи є спосіб використовувати беруші?)

деякі пісень (чи є пісні, що підвищують тривожність у Вашої дитини?)

надмірний час, проведений за гаджетами

Детальніше про здорове харчування та прогресивну м'язову релаксацію читайте у рекомендаціях для дорослих тут.

Рух і тілесне розслаблення


Стрес живе не лише в голові: він тримається в м'язах, диханні, поставі. Коли тіло довго залишається в напрузі, воно перестає відновлюватися саме, і втома накопичується. Допомагають не героїчні зусилля, а маленькі регулярні кроки: короткі паузи, спокійний рух, сповільнене дихання. Це стосується і дорослих, і дітей.

Читати далі

Навчіть дітей робити часті перерви. Часті короткі перерви допомагають тілу відновитися. Інтегруйте 10-секундні перерви в будь-яку діяльність, якою Ви займаєтеся в даний момент. Вам не потрібно напружуватися, щоб досягти успіху або досягти своєї мети за рахунок свого тіла. Ви можете практикувати 10-секундні перерви під час будь-якої діяльності, будь то навчання в класі, робота з документами, спільна робота з дитиною. Навіть якщо Вам потрібно зосередитися на дуже складному завданні, все одно важливо робити ці короткотривалі перерви. Ви можете проводити їх разом з іншими людьми, оскільки їм також може знадобитися коротка перерва. Паузи виконують структурну функцію, яка додає передбачуваності в життя і, отже, певної стабільності. Інакше Ви можете виснажити свої ресурси, і Ваше тіло змусить Вас зробити паузу, але в дезадаптивній формі (іноді у формі надмірного дистресу, роздратування, апатії, хвороби, виснаження тощо).

Паузи потрібні й у мовленні. Робіть паузи, коли розмовляєте з іншими людьми або самим собою. Іноді наші думки мчаться зі швидкістю, яку ми не можемо встежити або зрозуміти, що може викликати стрес. Роблячи паузи, Ви зможете сповільнити свої думки, а отже, зменшити стрес і тривогу, яку ми іноді відчуваємо. Розмовляючи повільніше з паузами, Ви також зробите Вашу промову легшою для розуміння слухачами, оскільки паузи структурують фразу й допомагають виділити головне. Тому привчайте дітей робити паузи у своєму мовленні. Їм не потрібно поспішати, коли вони розмовляють.

Ви, мабуть, багато чули про глибоке дихання. Глибоке дихання допомагає тілу сповільнитися та відпочити від швидкої діяльності. Навчіть дитину робити вправу на глибоке дихання. Ви можете зробити це разом. Ось приклад того, як дихати:

1. Знайдіть зручне положення і перевірте тіло

2. Вдихайте повітря через ніс і видихайте через рот

3. Намагайтеся дихати м'яко і рівно

4. Іноді допомагає рахунок під час вдиху та видиху (рахуйте від 1 до 5, коли Ви вдихаєте та видихаєте).

Ви можете запитати, чи дихання взагалі корисне. Чи впливає це на мозок? Так: повільне дихання з подовженим видихом — один із найкраще вивчених способів знизити збудження. Воно посилює вплив парасимпатичної, «заспокійливої» частини нервової системи, у якій головну роль відіграє блукаючий нерв, і врівноважує симпатичну систему — ту, що відповідає за реакцію «бий або тікай».

Ще один спосіб зробити перерву (паузу) – послухати музику, яка Вам подобається і яка не викликає у Вас відторгнення. Спів, наспівування собі під ніс, спокійна музика теж багатьом допомагають заспокоїтися. Спробуйте й подивіться, що підходить саме Вашій дитині.

Ви можете навчити дітей (і себе) наступним діям самодопомоги після інтенсивного навчання:

Глибокому відпочинку для тіла

Дихальній практиці під час перерв

Медитації або практикам уважності, якщо є можливість

Прогресивній м'язовій релаксації

Розділ два · こころ

Психологічна безпека

Це приклад ланцюжка поведінки з текстовою підтримкою

A sequence of three images showing the steps: 1. Taking a gray mug, 2. Placing the mug on a safe surface, 3. Taking a water bottle.
Step-by-step photo instructions showing a person opening a water bottle, then pouring water into a gray mug from the bottle.
Person holding a plastic water bottle, opening the bottle cap, and drinking water from a gray mug.

Візуальні підказки


Наочні підказки допомагають дитині передбачити, що зараз станеться і що потрібно зробити. Піктограми й картинки легко зробити своїми: так дитині простіше запам'ятати розпорядок дня і зрозуміти, чого від неї чекають. Також вони можуть сприяти розумінню розмовної мови, особливо у новому мовному середовищі.

Використання подібних зображень здатне мати заспокійливий ефект на дітей з обмеженими можливостями. Піктограми можуть візуалізувати розклад дитини або використовуватись для одного конкретного виду діяльності. В даному випадку можна використовувати будь-яку візуальну схему.

Читати далі

Наприклад: "Спочатку + картинка, потім + картинка" бажаної нагороди або наступної дії, щоб мотивувати дитину на щось. Подібний підхід часто використовується для плакатів з правилами «робити і не робити», щоб посилити соціально бажану поведінку, а також як постійні візуальні підказки в різних умовах. Можна заохочувати дитину за кожен крок або за виконання всіх правил одразу. З часом дотримання правил саме починає тішити дитину.

Розклад


Передбачуваність у розпорядку дня допомагає і Вам, і дитині почуватися спокійніше та безпечніше. Візьміть за основу довоєнний розпорядок і дотримуйтеся його, наскільки це можливо. Графік має бути досяжним. Це може бути розклад, який у дитини був протягом тижня, або це може бути розклад на вихідні, або те й інше. Подивіться, що Ви реально можете виконати, виходячи зі своїх сил і можливостей зараз. Так у дитини більше шансів давати раду справам і почуватися добре. Дуже важливо прокидатися, лягати спати і їсти в один і той же час.

Читати далі

Наприклад, Ви можете створити візуальний розклад. Його можна намалювати від руки та озвучити дитині вголос. Якщо неможливо створити візуальний розклад, проговоріть його вголос і надайте підказки (фізичні, жестові, моделюючі), щоб допомогти дитині виконати заплановані дії.

Розклад та підказки повинні бути простими для розуміння та простими для виконання. Важливо не тільки показати дитині розклад, а й проговорити його вголос.

Ланцюжки поведінки


Коли дитині важко виконати дію повністю, допомагає розбити її на кроки — це й називають ланцюжком поведінки. Ідея полягає в тому, щоб розбити дію на дуже маленькі етапи, спочатку з візуальними, словесними чи фізичними підказками, а потім допомогти дитині виконати весь ланцюжок самостійно. Так простіше освоїти нову навичку або довести звичну дію до кінця.

Розгляньмо на прикладі: дитині потрібно налити собі води з пляшки.

Читати далі

Візьміть чашку (або інший предмет, який може бути замість чашки)

Помістіть її на безпечну поверхню (стіл)

Візьміть пляшку

Піднесіть пляшку до чашки

Переверніть пляшку у бік чашки

Налийте воду, не проливаючи її за край чашки.

Покладіть пляшку на безпечну поверхню

Закрийте пляшку

Пийте воду

Ритм дня · ひび

Це приклад соціальної історії

A hand-drawn comic strip with six panels depicting a story of a mother and daughter named Sasha moving into a new house. The panels show them packing, carrying belongings, driving, watching cartoons, arriving at the new house, and hugging happily.

Ритуали, рутина, хатні справи


Візуальний розклад може стати і ритуалом. Це те, що повторюється день за днем ​​та приносить відчуття стабільності. До ритуалів відносяться будь-які дії, що повторюються день у день у повсякденному житті дитини. Ви також можете використати візуальний розклад, щоб допомогти дитині виконати ритуал. Давайте подивимося на рутину перед сном, як на ритуал. Коли настав час лягати спати, Ви повідомляєте про це дитині, а потім вона виконує певний ланцюжок дій. Наприклад:

Читати далі
  1. дитина одягає піжаму;

  2. відносить брудний одяг у кошик для брудної білизни;

  3. чистить зуби;

  4. вмиває обличчя;

  5. йде спати;

  6. обіймає маму;

  7. слухає казку, яку мама читає вголос.

Ритуали формують звички, розпорядок дня та зрозумілий порядок дій. І ще вони пом'якшують удар від змін.

Ритуали дають дитині з РАС душевний спокій, тому що вона заздалегідь знає, що станеться далі і що вона має робити. Це частина передбачуваності, яка допомагає людям відчути, що вони можуть упоратися з життям. Не треба перетворювати все життя на розклад, але в деяких моментах передбачуваність відчутно допомагає. Постійно оцінювати обстановку й щоразу вигадувати, що робити далі, — велике навантаження. Звичні дії дають перепочинок: їх можна виконувати майже на автопілоті, а сили йдуть на щось приємне.

У ситуації, коли Ви знаходитесь не вдома через воєнний стан, а в бомбосховищі або у місці тимчасового проживання, намагайтеся максимально підтримувати типовий розпорядок дня дитини та її ритуали. Включення Вашої дитини в повсякденну рутину (накрити на стіл, прибрати зі столу, викинути сміття, завантажити пральну машину, полити квіти тощо) також може допомогти Вам і дитині переключити увагу з того, що відбувається навколо, на щось зрозуміле і спокійніше. Це дуже важливо.Повторюваний характер ритуалів створює відчуття передбачуваності а, отже, може бути стратегією подолання стресу.

Не кожна дитина здатна виконати ці завдання самостійно. І тут завдання дорослого у тому, щоб допомогти (підказати) дитині навчитися виконувати різні завдання. Хатні справи — це ще й привід побути разом із користю. Залишайтеся позитивними та підтримуйте свою дитину. Зосередьтеся на виконанні 1-2 справ за раз у структурованому середовищі та уникайте примусу дитини. Постарайтеся створити умови, в яких кроки кожного ланцюжка — у занятті чи в хатній роботі — були посильними й приємними для дитини. Хваліть та використовуйте інші види позитивного підкріплення результату. Допоможіть дитині відчути себе успішною та цінною.

Будь ласка, не додавайте дій, які викликають у дитини відразу, і не перетворюйте роботу по дому та ритуали на щось неприємне а, отже, що травмує як Вас, так і Вашу дитину.

Пам'ятайте, мета ритуалів – принести втіху та радість. Намагайтеся включити у свої ритуали ті дії, які викликають почуття надії, безпеки, комфорту та щастя. Ви можете: малювати за столом, сортувати предмети домашнього вжитку або вивчати нові слова. Обов'язково включіть прогулянки на свіжому повітрі до повсякденної діяльності Вашої дитини; похід на дитячі майданчики (по можливості), де дитина може бути серед однолітків. Включіть кілька ритуалів у свій порядок дня. Прикладом може бути годування птахів надворі. Перед прогулянкою разом з дитиною насипайте в банку або пакет крупи, шукайте місця, де можуть бути птахи, та годуйте їх. Випийте гарячий шоколад або сік на лавці перед поверненням додому і т.д. Сміливо вигадуйте ті ритуали, які найбільше підходять Вашій родині.

Зміна діяльності дитини з однієї на іншу, у стресовій ситуації може бути поведінковою копінг-стратегією. Тобто, перемикання мозку з однієї діяльності на іншу, в даному випадку з травмуючої ситуації на якусь приємну діяльність. Це може допомогти відвернути дитину від травмуючої ситуації. Якщо можливо, створіть простір, де Ваша дитина може залишитися сама, якщо вона не хоче, щоб її турбували або, коли Ви знаходитесь поруч. Простір може бути зоною відпочинку з улюбленими іграшками дитини та сенсорними іграшками для емоційної розрядки.

Зрозумілі та посильні очікування


Встановіть чіткі, реалістичні, досяжні та відповідні рівню розвитку очікування. Встановлення очікувань відповідно до віку розвитку дитини може допомогти Вам зустріти дитину такою, якою вона є, і, отже, надати їй підтримку, якої вона дійсно потребує. Іноді занадто висока планка для цілей не дає позитивних результатів. Навпаки, це створює сильний стрес як для дітей, так і для тих, хто їх доглядає (вчителів, терапевтів тощо). Коли очікування надто складні, є ризик не помітити невеликі позитивні покращення у розвитку дитини. Через це можна позбавити себе і дитину можливості пережити щасливі моменти. Поміщення людини в ситуацію, коли надто складно виправдати очікування, може навчити її тому, що очікування неможливо досягти. З іншого боку, цілі, що відповідають рівню розвитку, більш досяжні, і це збільшує можливість досягнення успіху як для Вас, так і для Вашої дитини (дітей) та підтримують відповідний рівень самооцінки. Ось приклад одного з батьків дитини з порушеннями розвитку:

Читати далі

Коли я прийняла вік розвитку моєї дитини, я зняла так багато вимог. Моя поведінка відповідала його віковому розвитку. Це допомагало почуватися щасливими разом. Я дозволила йому бути тим, хто він є, а це, у свою чергу, допомогло йому розвиватися і рости, незважаючи на війну, що триває. Нарешті він почав воркувати і дивитися дуже прості мультики для маленьких дітей. Я змогла дозволити собі поводитися і реагувати на нього так, ніби він дуже маленький, хоч і виглядає зовсім не так. Він почав отримувати те, що йому було потрібне.

Відсутність покарання за недосяжні, що не відповідають розвитку цілі, зосередженість на грі та визнання віку його розвитку допомогли йому і мені краще регулювати свою поведінку та емоції. Наприклад, він почав прибирати свої іграшки, коли закінчував грати чи давав мені кошик із іграшками. Він почав виявляти прихильність до людей. Наприклад, він побіг вітатись і обійматися з моєю подругою, яку не бачив півтора місяця, коли вона була у нас у гостях. Він не звик робити це раніше. Він став проявляти більше позитивних емоцій, і загалом його відносини з людьми покращались. Нині його більше цікавлять люди.

Було непросто прийняти вік розвитку мого сина. Було непросто зняти з нього вимоги. Мені довелося змінити все своє сприйняття його, нашого спілкування, стосунків. Мені треба було повернутися і подивитися на фотографії, коли він був набагато молодшим, коли його сестра була зовсім маленькою, щоб нагадати собі, як вони поводилися раніше, як я звикла їх бачити. Я почала дивитися відео з дітьми, що грають, дітьми, які відповідають його віку розвитку. Дивилася, що їм цікаво, які іграшки подобаються, як із ними грали, як вони та дорослі на відео розмовляли один з одним, які голосові інтонації використовували. Все це допомогло змінити моє ставлення до нашого спілкування, знайти йому відповідні іграшки, змінити тон мого голосу, зустріти його там, де він є.

По можливості намагайтеся дотримуватись цих порад при роботі над своїми відносинами з дитиною (дітьми):

  1. Визначте вік розвитку Вашої дитини та знайдіть те, що підходить для цього віку.

  2. Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може витримати (виконати).

  3. Полегшуйте інструкції до віку розвитку дитини.

  4. Надайте більше підказок, щоб допомогти дитині відчути себе успішнішою. Це не означає, що підказок має бути забагато.

  5. Часто хваліть дитину за виконання інструкцій, як самостійно, так і з чиєюсь допомогою.

  6. Не приймайте як належне те, що Ваша дитина здатна виконати. Буде доречним знайти можливість відсвяткувати маленькі досягнення.

  7. Уникайте двозначних формулювань. Не говоріть завуальованими фразами. Фрази мають бути чіткими, короткими та означати саме те, що Ви кажете. Якщо Ви просите "дай мені чашку", Ви повинні розуміти, що дитина дасть Вам будь-яку чашку, а не, наприклад, синю, яку Ви, можливо, хотіли, але не повідомили про це дитині.

  8. Звертайтеся до дитини лише тоді, коли впевнені, що вона не зайнята чимось іншим. Привертайте увагу і тільки потім давайте вказівки.

  9. Почуття щастя або насолодження простими речами також можуть допомогти. "Іноді я прокидаюся вранці і вибігаю на вулицю, п'ю теплий чай, чую спів птахів і дивлюся на сонце. Я радий, що живий, мої діти живі. Під час війни я навчився цінувати те, що маю зараз." Таке ставлення може допомогти помічати невеликі позитивні моменти у поведінці дитини (дітей). Спробуйте словесно продемонструвати це своїй дитині (дітям) або показати це будь-яким іншим способом, який вони можуть зрозуміти.

Соціальні історії


Соціальну історію можна намалювати від руки. Це один зі способів знизити тривогу дитини перед змінами. Часто зміни в навколишньому середовищі для дитини з РАС є дуже стресовими (ремонт будинку, відвідування різних установ, переїзди), а під час війни змін стає більше, і вони значно менш передбачувані. Соціальні історії можуть бути способом повідомити Вашу дитину про те, на що можна очікувати і що можна контролювати. Важливо розповісти дитині все, що дає хоча б невелике відчуття стабільності та надії. Зазвичай вони виконуються як послідовність зображень, поруч із якими пишуться короткі речення.

Читати далі

Соціальні історії можуть бути хорошим, доступним способом підготувати Вашу дитину до будь-яких змін у її повсякденному житті. Наприклад, якщо Ви за день знаєте, що переїжджатимете з одного місця проживання на інше, намалюйте від руки (на серветці, папері) у вигляді коміксу, з коротким текстом, сюжет, в якому Ви опишите всі дії поетапно.

Ось приклад тексту соціальної історії:

  1. Мама та Саша упаковують речі у валізу.

  2. Мама та Саша несуть свої речі в машину/автобус.

  3. Мама та Саша сідають у машину та їдуть у новий будинок.

  4. Дорого Саша дивиться мультики/грає в ігри/дивиться у вікно.

  5. Мама та Саша приїжджають у новий будинок.

  6. Мама дуже рада, що Сашко приїхав спокійно і залишився у гарному настрої.

  7. Мама обіймає і хвалить Сашка.

Соціальні історії працюють найкраще, коли до картинок додаються відеоприклади, пояснення словами, часті повторення та порівняння намальованого з тим, що відбувається навколо. Це ефективніше, ніж просто показати картинку.

Розділ три · きもち

Емоційна безпека

Складна поведінка — це сигнал


Складна поведінка дітей може бути ознакою того, що вони борються з розумінням та регулюванням емоцій. Така поведінка може посилитися через стресові обставини, такі як вимушений переїзд або відсутність розпорядку дня. Тому дітям може знадобитися допомога дорослих. Коли дорослий відгукується на почуття дитини й показує, що розуміє їх, дитині стає спокійніше. Це називають спільною регуляцією.

Читати далі

Переривання реакції та перенаправлення — прийом із поведінкового аналізу, який допомагає дитині виражати емоції прийнятним способом. Його можуть використовувати й батьки у звичайному житті. На практиці це виглядає так: вокалізація може зникнути під час співу або прослуховування музики; удари по предметам зменшуються, коли руки зайняті іншими сенсорними іграшками. Також можна використовувати кінетичний пісок, будь-які ігри з водою та крупами, дихальні практики. Коли дитині хочеться щось зламати, можна разом рвати папір і кидати його у відро для сміття.

Додайте ігрові елементи й допоможіть тілу заспокоїтися: щільні, розмірені дотики, якщо дитині це приємно, і сенсорні заняття.

Одним з кращих способів допомогти дитині відчути себе прийнятою і, таким чином, пом'якшити складну поведінку, є коментування того, що вона робить, описуючи її дії і даючи позитивний відгук про ці дії. Це сприяє відчуттю того, що Вас приймають та розуміють, та допомагає встановити найкращі стосунки з терапевтом та іншими членами команди. Ось кілька прикладів таких коментарів, які підкріплюють позитивну поведінку.

Рефлексивне слухання


Рефлексивне слухання - це комунікативна стратегія, при якій слухач 1) прагне зрозуміти думки, емоції та поведінку того, хто говорить, і 2) потім повторює йому перефразовану версію повідомлення промовця (поведінкову, вербальну, емоційну). Рефлексивне слухання допомагає людині краще зрозуміти, що вона робить, відчуває й думає, — і відчути себе почутою.

Читати далі

Показуючи рефлексивне слухання або коментуючи поведінку, емоції та переживання дитини без суджень та оцінок, Ви надаєте психологічну підтримку, якої потребують дитина в стресових ситуаціях. Уважність і вербальне розпізнавання того, що дитина відчуває, як поводиться, може допомогти полегшити емоційний стрес Вашої дитини і вирішити конфлікти, досягти взаєморозуміння і відчути взаємне прийняття, що у свою чергу сприяє формуванню здоровіших відносин між батьками та дітьми.

Використовуючи рефлексивне слухання, Ви повідомляєте дитині, що Ви не тільки слухаєте, але й чуєте її, а так само намагаєтеся зрозуміти та надати підтримку. Ось деякі приклади:

  • Схоже, ти справді злякався

  • Цікаво, тобі було сумно

  • Я бачу, що щось відбувається

  • Чим я можу опомогти?

Рефлексивне слухання допомагає Вам зрозуміти справжнє повідомлення, яке дитина (або будь-який інший співрозмовник) хоче донести до Вас.

У розмові намагайтеся не робити такого:

  • не перебивайте;

  • не робіть поспішних висновків;

  • не засипайте питаннями й не повчайте.

Наприклад, можна почати фразу словами «Схоже, ти кажеш…».

Правила рефлексивного слухання:

  • Прийміть правильну позу. Сядьте поруч або навпроти дитини (присядьте з дитиною навпочіпки/тримайте її на колінах), щоб Ваші очі були на одному рівні;

  • Не бійтеся пауз. Після кожної відповіді дитини не поспішайте коментувати та висловлювати свої думки щодо обговорення. Зробіть коротку паузу, перш ніж щось сказати. Цей час необхідний для того, щоб дитина змогла осмислити свої переживання і відчути, що Ви з нею;

  • Перефразуйте і повторіть те, що дитина сказала в тому ж емоційному стані, що й дитина. Це дозволить Вам уточнити, чи правильно Ви зрозуміли дитину, і дитина зрозуміє, що Ви її почули.

  • Наприклад, до Вас підходить дитина і каже: "Я не хочу дружити зі своїм братом". Повторіть те, що Ви почули, висловлюючи ту саму емоцію, яку Ваша дитина показала Вам: «ти не хочеш грати зі своїм братом».

  • Дайте дитині зрозуміти, що Ви знаєте про її досвід/стан, озвучивши почуття, яке дитина, швидше за все, відчуває в даний момент. Не ставте запитань, чи Ваші коментарі мають бути твердженнями. Важко виявити співчуття, ставлячи запитання.

Наприклад, до Вас підходить дитина і каже: "Я не хочу дружити зі своїм братом". Можна ставити їм питання на кшталт «Що сталося?», «Ти на нього образився?». Однак у цей момент Ви не дасте дитині можливості поміркувати над своїми емоціями, почуттями, переживаннями. Тоді дитина опиниться в ролі того, хто відповідає, а не рівноправного учасника розмови.

Спробуйте сказати: «Ти не хочеш із ним гратися. Напевно, тобі прикро»

Іншим прикладом може бути ситуація, коли дитина плаче та каже, що хоче додому. Спробуйте спочатку сказати "ти дуже засмучений, ти хочеш додому" замість того, щоб питати "чому ти хочеш додому?"

Коментування поведінки дитини також допомагає дитині зрозуміти, що Ви поруч, Вам цікаво, що вона робить, це важливо для Вас, і в той же час Ви не хочете нав'язувати дитині свої правила, думки, Ви не хочете моралі, Ви близький дорослий, якому можна довіряти, який чує, розуміє та приймає дитину. Крім того, коментуюче мовлення дорослого дозволяє дитині краще зосередитися на тому, що вона робить, і пов'язати дії з правильним словниковим запасом. Це також спосіб показати дитині, як описувати речі, що зрештою допоможе їй говорити про себе, речі, події та іншіх людях навколо нього на більш просунутому рівні.

Наприклад, дитина хоче щось знайти у валізі.

Дитина відкриває валізу. Ви кажете: «ти відкрив валізу»;

Дитина дістала одяг із валізи і поклала поряд із собою. Ви можете сказати: «Ти вийняв одяг і відклали його убік. Він тобі не потрібен»;

Дитина знайшла свою іграшку у валізі, Ви можете сказати: «ти знайшов ведмедика!».

Не всі діти перебувають на одному рівні розвитку. У декого розуміння мовлення й власне мовлення розвинені слабше. У цьому випадку Ви все ще можете працювати над рефлексивним слуханням, але намагайтеся використовувати довжину фраз, зрозумілу Вашій дитині.

Наприклад, одна з моїх клієнток повідомила, що має дуже напружені стосунки з сином. Щоразу, коли вона просила його щось зробити, він влаштовував істерику — настільки, що вона почувалася зачепленою. Їй було дуже сумно, що їхні стосунки руйнуються. З її слів, він не хотів нічого робити, про що вона його просила. І навіть, здавалося, що вона була джерелом його сліз, гніву та розчарування. Скорочення кількості вказівок на його адресу та введення коментарів про його поведінку та емоції допомогло їм налагодити стосунки. Щоразу, коли він мав вільний час, вона приєднувалася до нього, говорячи щось на кшталт «це книга», «ти перевернув сторінку», «щасливий, ти виглядаєш щасливим», «ти посміхаєшся», «ти сумний», « слоненя». (вказуючи на слона в книзі), "ти сидиш", "ти дивишся телевізор", "ти дивишся на мене". Лише через тиждень коментування його поведінки та емоцій вона поділилася зі мною дуже приємною новиною. Її син став частіше дивитися на неї, став частіше встановлювати з нею зоровий контакт, перестав відходити від неї щоразу, коли вона приєднувалася до нього під час його дозвілля, почав запрошувати її у свої ігри. Ще за два тижні він став частіше вимовляти фрази з одного-двох слів. Він був радий бачити її. Їм полегшало домовлятися про свій графік. Його істерики зменшились. Вона почала почуватися щасливішою.

Спільна регуляція допомагає дитині поступово опанувати власні способи давати раду почуттям. Дуже часто складна поведінка зменшується або минає, коли людина відчуває, що її приймають і розуміють.

Дозвілля


Намагайтеся й надалі розвивати спільне та самостійне дозвілля, і більше — тілесне. Рух – природна потреба організму, тому дуже важливо включати спорт чи будь-які інші заняття (рухливі ігри) у режим щоденного дозвілля Вашої дитини. Намагайтеся частіше бувати на свіжому повітрі і наскільки можна використовувати всілякий інвентар та інші ресурси: дитячі майданчики, футбольні поля, біг тощо.

Читати далі

Вдома покажіть дитині відеоролики з дітьми або героями мультфільмів, які виконують різноманітні вправи/танці/йогу. Відеомоделювання допоможе дитині продовжити як когнітивний, так і фізичний розвиток. Не обов'язково знаходитись поряд з дитиною 24/7, дайте їй час побути й одному, пограти самостійно. Важливо навчити дитину проводити час на самоті. У цьому їм можуть допомогти візуальні розклади та ланцюжки візуальної поведінки. Паралельна гра, паралельне дотримання Вашого власного візуального розкладу можуть бути ще одним варіантом, який допоможе Вашій дитині навчитися поступово проводити час самостійно. У той же час не знаходьтесь занадто далеко від своєї дитини, щоб вона могла легко знайти Вас у разі потреби.

Гра


Гра є важливим інструментом стабілізації дитини у різних ситуаціях. Через гру діти виражають або розігрують ті емоції, які не можуть передати словами. Зазнаючи стрес при різних змінах у навколишньому середовищі, дитина намагається розповісти про свої переживання через свою поведінку. У грі діти переживають і вирішують труднощі, які їх оточують, в ситуації, яку вони можуть контролювати. Вони не можуть контролювати те, що відбувається з ними і навколо них, але вони можуть контролювати те, що відбувається у їхній грі. Гра — універсальна мова дитини: іграшки для неї те саме, що для дорослого слова.

Читати далі

Під час гри діти не лише намагаються зрозуміти та взяти під контроль складні ситуації, а й відпрацьовують різні способи впоратися з такими подіями, а потім регулювати свої емоції та поведінку. Це також місце, де вони можуть покращити свої комунікативні навички та продовжувати будувати довірливі відносини. Коли у грі складається довірливе спілкування, вона починає працювати як підтримка й допомога.

Терапевтична гра – це тип гри, у якій обов'язкові правила обмежуються безпекою. Це гра зі свободою дій дитини та проявом різних емоцій без засудження. Є й ігри з правилами, але правила мають бути зрозумілими для дитини, а спосіб їх введення має бути щадним. За допомогою гри як терапевтичного методу дитина усвідомлює свою значущість, унікальність і почувається прийнятою як особистість.

Випадок із практики. Дівчинка А грає у сюжетну гру. У своїй грі вона розставляє іграшки на підлозі та одночасно розповідає, що відбувається у грі. Поруч сидить терапевт, спостерігає за перебігом гри, коментує дії та висловлювання дівчинки. Дівчинка будує острів (який носить ту саму назву, що й місцевість, де знаходиться її сімейна дача) та залізницю з потягом. Вона садить у потяг ляльку на ім'я Маша і вирішує вирушити на цей острів. Ще поїздом Маша розуміє, що починає мерзнути, і дівчинка починає нервувати. Терапевт пропонує різні способи допомогти Маші зігрітися – знайти теплий одяг чи ковдру, включити опалення чи випити теплий чай. Але дівчинка каже, що все це Маші не допоможе. Отже, лялька Маша дістається острова і сподівається, що там буде тепло, але ні, лялька зовсім замерзає. Дівчинка засмучується, починає плакати, їй не подобаються рішення, які вона пропонує сама і ті, що пропонує терапевт. Рішення не знаходиться. Дівчинка довго не може заспокоїтись, бо не знає, що може допомогти Маші зігрітися, адже їй уже дуже холодно. Через деякий час терапевт запитує дівчинку: Що тебе може зігріти, коли тобі холодно?. Дівчинка трохи думає і каже «обійми». Потім терапевт і дівчинка разом обіймають ляльку. Це й виявляється рішенням. Обійми допомагають ляльці дуже швидко зігрітися.

Коли сім'я опиняється в безпечному місці, важливо підтримувати звичні ігри дитини. Батьки можуть використовувати всі доступні їм матеріали/ресурси, починаючи від іграшок, які вони взяли із собою (під час евакуації), і закінчуючи підручними матеріалами. Якщо Ви маєте художні здібності, малюйте з дитиною, ліпіть (Ви можете зробити тісто самостійно), розігруйте сценки або просто спостерігайте за грою дитини. Також важливо пам'ятати, що будь-яка дитяча гра має бути добровільною, а не нав'язаною. Гра повинна приносити задоволення як дитині, так і Вам чи іншим учасникам.

Розвиток гри та інтересу до іграшок може допомогти Вам під час переїзду чи перебування у притулку. Наприклад, одна з моїх клієнток працювала над розвитком ігрових навичок та інтересу до іграшок свого сина ще до початку військових дій в Україні. На початку терапії його інтерес до іграшок був вкрай обмежений. На той час, коли почалися військові дії, він мав безліч іграшок, з якими він хотів грати. Це дуже допомагає, коли потрібно спускатися в укриття. Вона дає йому список речей у форматі картинки, які він може покласти у свій рюкзак. Тепер він сам збирає свій рюкзак і бере свої іграшки, книги, напої та ковдру. Спостереження за тим, з чим він грає у сховищі, найбільше допомогло їй скласти наочний список речей, які йому дуже потрібні. Ці іграшки допомогли йому навчитися їсти за столом, правильно користуватися туалетом та розвинути нові навички. Наприклад, вона показала йому, як його улюблена лялька миється у ванні, — і він теж почав нею користуватися. Цього прогресу було б важко досягти, не зважаючи на вік розвитку дитини та послідовність розвитку гри.

Орієнтуйтеся на природну послідовність розвитку гри, коли граєте з дитиною.

Розділ чотири · しらせ

Інформаційна безпека

Дорослим варто звертати увагу на електронні пристрої дітей (мобільні телефони, iPad тощо): сьогодні дуже складно контролювати той контент в інтернеті, з яким стикається дитина.

Обмежте доступ до воєнного контенту

Коли війна менше присутня в повсякденному житті — менше новин, менше відеорепортажів, — стресу стає менше. Одне зведення зазвичай тягне за собою наступне, і так непомітно минає весь вільний час: і Ваш, і дитини. Краще домовитися заздалегідь, коли й скільки Ви дивитеся новини, а розмови частіше переводити на мирні теми.

Захистіть дитину від небажаного контенту

Під час війни навіть офіційні новинні канали показують жорстокі та шокуючі кадри: вони вибивають із рівноваги й посилюють відчуття незахищеності. У соцмережах і месенджерах жорстокі відео, агресивні висловлювання та гасла поширюються особливо швидко: їх подають як «термінове» та «ексклюзивне», хоча нерідко це фейк або викривлена інформація. Дорослим варто стежити за тим, до яких джерел дитина має доступ, — особливо якщо вона хоче користуватися інтернетом самостійно.

Поясніть правила спілкування в мережі

Грубі та недоречні слова трапляються навіть у закритих групах і особистому листуванні, коли діти й підлітки просто спілкуються про своє життя. Під час конфлікту багато хто повторює те, що чує навколо, і тим самим посилює напруження між друзями та в спільноті.

Тому важливо пояснити дитині: посваритися легко, а повертатися до дружби довго. Якщо хтось її зачіпає, краще вийти з розмови, ніж підтримувати ворожнечу й сперечатися. Іноді розумніше на якийсь час відмовитися від звичного спілкування, ніж закріпити в дитини звичку відповідати агресією.

Важливо пояснити й інше: слова в мережі не лише ранять, а й можуть мати наслідки. Публікації та коментарі аналізують алгоритми платформ, а поскаржитися на них може будь-який користувач.

Роль батьків і міра контролю

Кожна сім'я вирішує сама, яким буде батьківський контроль: це залежить від віку дитини й від того, наскільки активно вона шукає інформацію та спілкується в мережі. Завдання дорослих — домовитися про нові правила, щоб зменшити стрес від жорстокого контенту та цькування. На більшості пристроїв є вбудовані налаштування батьківського контролю: вони дозволяють обмежити і сайти, і екранний час. Іноді має сенс вимкнути роутер і шукати інформацію разом — діти легше потрапляють під чужий вплив, а жорстокі кадри чи слова можуть надовго вибити їх із колії.

Коли дитина спілкується в мережі сама — наприклад, листується з друзями, — можна просто бути в тій самій кімнаті й домовитися заздалегідь: будь-яких образливих слів достатньо, щоб на час перервати розмову. Важливо, щоб дорослі самі дотримувалися цих правил: не втягувалися у ворожнечу при дитині, не обговорювали й не дивилися жорстокий контент у її присутності.

Життєстійкість — це здатність упоратися з кризою і поступово повернутися до звичного життя. Це не вроджена якість, яка або є, або її немає: вона складається з часом і залежить від того, що відбувається навколо людини. На неї впливає співвідношення навантажень і опор — того, що підтримує: близькі люди, звичний розпорядок, допомога фахівців.

Найсильніша опора — це стосунки. Коли є з ким розділити і радість, і тривогу, триматися разом стає легше, а теплі й надійні зв'язки помітно знижують ризик того, що важкий досвід переросте у стійкі психологічні труднощі. Це один із найкраще підтверджених чинників захисту після травматичних подій.

Намагайтеся, щоб у дитини було своє коло спілкування: місце, де можна виговоритися, поговорити з іншими дітьми, відчути, що вона не сама, погратися або просто побути поряд. Деяким дітям важко бути серед інших — не змушуйте. Шукайте спокійніші формати спілкування, які підійдуть саме Вашій дитині.

Розділ пʼять · えん

Пошук соціальної підтримки

Якнайшвидше зв'яжіться з фахівцями, які вели Вашу дитину. Важливо, щоб середовище, у якому вона відновлюється, було безпечним, відповідало її віку й розвитку та враховувало звичний для сім'ї уклад. Заняття краще не переривати — байдуже, веде їх фахівець, батьки чи обидва разом. Під час війни зовнішніх ресурсів і можливостей для навчання стає мало, тому особливо цінно зберегти зв'язок із провідними фахівцями дитини й час від часу брати консультації: вони допоможуть зрозуміти, що зараз потрібно дитині. Намагайтеся якомога раніше повернути заняття до розпорядку дня. Дбайте і про свій стан, і про стан дитини. Соціальні та побутові навички найкраще розвиваються у природному середовищі — удома, у магазині, на прогулянці.

Поєднуйте заняття за планом і вільну гру — потрібне і те, і те. Робота має спиратися на те, що цікаво дитині тут і зараз, в умовах, у яких зараз живе сім'я. Якщо у Вас є індивідуальний план розвитку, продовжуйте за ним займатися; фахівець може адаптувати його до нових обставин. Якщо плану немає, визначте кілька головних цілей і накресліть кроки до них. Зараз особливо важливі навички спілкування, які засвоюються у вільній грі та у звичайних побутових справах, і навички самообслуговування. 

Робота в команді особливо важлива в такій ситуації: завдань стає більше, і щоб не вигоріти, обов'язки варто розділити. Фахівцям корисно залучати до команди батьків — вони краще знають свою дитину й часто помічають те, що допомагає в роботі. Хороша командна робота допомагає всім діяти узгоджено, і дитина отримує однакову підтримку в різних ситуаціях.

Під час війни займатися з фахівцем очно буває важко — насамперед через дорогу й логістику. І все ж заняття за можливості краще не переривати. Що можна зробити:

  1. Намагайтеся підтримувати зв'язок із фахівцями онлайн, якщо в них є така можливість. Не бійтеся спробувати онлайн-заняття; якщо вони не підходять, попросіть хоча б дистанційного супроводу.

  2. За можливості самі проводьте з дитиною ті заняття, які раніше вів фахівець. Це і займе Вас обох, і допоможе дитині переносити навички у звичайне життя. Батькам зазвичай простіше йти за готовою програмою, ніж вигадувати все самим, — але новий план можна скласти й разом із фахівцем онлайн.

  3. Якщо зв'язатися зі своїми фахівцями не вдається, попросіть їх порекомендувати колег, які працюють онлайн. Попередні фахівці мають передати новому терапевту або супервізору звіт, програму й, за потреби, навчальні матеріали.

Якщо з'явилися думки про те, щоб завдати собі шкоди. Не залишайтеся з ними наодинці. Це не слабкість і не вирок: так психіка відповідає на нестерпне навантаження, і за підтримки цей стан минає. Просто зараз: скажіть будь-кому, кому довіряєте, і попросіть побути поруч. Приберіть із доступу ліки й усе, чим можна завдати собі шкоди, — передайте близькій людині. Зателефонуйте на цілодобову лінію психологічної допомоги (телефони нижче) або у швидку. Попросіть когось із дорослих підстрахувати Вас із дитиною на найближчі години.

Коли звертатися терміново, а не «колись». Не відкладайте візит до фахівця, якщо у Вас або в дитини: стан не поліпшується або погіршується через місяць після того, як безпосередня небезпека минула; не вдається виконувати базові справи — їсти, митися, дбати про дитину; з'явилися думки про смерть або про те, щоб завдати собі шкоди; є епізоди, коли людина «випадає» з реальності, не впізнає місце або не пам'ятає проміжки часу; у дитини — відмова від їжі довше ніж добу, повне зникнення мовлення, яке було раніше, або самоушкодження (удари головою, укуси), якого раніше не було чи яке різко посилилося; з'явилося вживання алкоголю або ліків, щоб заснути чи заспокоїтися.

Ліки. Якщо Ви або дитина приймаєте препарати постійно (протисудомні, психіатричні, гормональні), не переривайте прийом і не знижуйте дозу без лікаря — різка відміна небезпечніша за саму ситуацію. Тримайте при собі список препаратів із дозуваннями та фото останнього призначення. Під час евакуації кладіть ліки в ручну поклажу, не в багаж, і беріть запас на довший термін, ніж очікуєте.

Куди звернутися. Міжнародна організація People in Need (PIN) в Україні — безоплатні психологічні консультації та скерування до потрібних служб: 0 800 210 160, анонімно, цілодобово. Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ): +41 22 730 36 00 (англійською) або inquiries@icrc.org; в Україні — інформаційна лінія Товариства Червоного Хреста України 0 800 332 656. Лінія SAMHSA у США — Disaster Distress Helpline: 1-800-985-5990 (TTY 1-800-846-8517). Сервіс Tellme (tellme.com.ua) надає безоплатні психологічні консультації тим, на кого впливає політична ситуація. Контакти перевірені: вересень 2026 року.

Розділ шість · たすけ

Зверніться за професійною підтримкою

Екстрена допомога

Безкоштовна психологічна допомога

Волонтери з Ізраїлю допомагають людям, які постраждали від воєнних дій. Залиште запит і зручний спосіб зв’язку — з Вами зв’яжуться.

Залишити запит →

Переклад: Дар'я Кобенко

Written by

  • Anastasiia Iun 

  • Daria Kobenko

  • Julia Lamm

  • Irina Grigoryeva

  • Olena Gayevska

  • Anna Chijova